Розділ 14. Непорожня ділянка

Коли Емма закрила сорокавосьмигодинний запис, Даніель вийшов із клініки з наміром повернутися додому. Бен чекав не біля воріт, а на лаві через вулицю. Він не зайшов усередину, поки тривав тест, і не приніс нового міського розпорядження замість Емминого висновку. У нього була карта промислового району, складена вчетверо так, що чорний прямокутник лежав поверх усіх згинів.
— Тут написано «без постійного проживання», — сказав Бен. — Я був там уранці. У вікні з’явилася жінка й попросила не затуляти їй світло машиною.
Прямокутник був на сході, за промисловим складом. Софія користувалася цією картою лише як списком місць для перевірки можливого приймача; після історії з трьома нібито порожніми адресами ніхто не мав називати його готовим. І все ж Даніель відчув холод у животі. Якщо там живуть люди, жоден кресляр не мав права починати з порожнього прямокутника.
Вдома Ніна дала йому поїсти й вислухала, куди він збирається. Домашній рейс Д107 був прийнятий не в міський запас: двісті десять порцій і сто шістдесят літрів води стояли в її журналі поруч із підписами, а не в Даніелевій кишені. Фонд енергії Д104–110 ще діяв; жодного права на Д111 вона не вписувала наперед. Ніна сказала, що сьогодні його вечірню зміну візьме Павел, але тільки сьогодні. Даніель не обіцяв повернутися до певної хвилини, якої не міг знати після мосту.
На західному посту автомобільного мосту Бен показав районний оглядовий наряд, Даніель — свій пропуск спостерігача. Пішохідну смугу відкрили після перевірки ремонтного воза. На східному боці інший постовий звірив їхній вихід і записав зворотний маршрут окремо: сьогоднішній прохід не давав вільного повернення вночі. Північні пішохідні ступені на сході й далі були закриті. Бен не сперечався; він уже витратив уранці сорок хвилин на помилковий короткий шлях і не хотів повторювати його з Даніелем.
У промисловому районі пахло мокрим металом і супом. На плані велика плита під старою ваговою називалася вільною. Насправді до її південного краю прилягала низька кімната з двома вікнами; одне було заставлене горщиками, біля другого сохли дитячі рукавиці. Бен повів Даніеля спершу не до дверей, а до краю дороги. Там на водяному лічильнику стояла свіжа дата оплати. Порожня будівля не платить за воду й не ставить латку на рукав стоку.
Жінка відчинила двері після другого стуку. Вона назвалася Мартою. За її спиною маленька Ліда складала книжки в коробку, а Петро спостерігав із проходу до майстерні. Вони жили тут у колишньому ваговому приміщенні третій рік за тимчасовим районним користуванням; документ лежав не в Беновій папці, а в їхній шухляді. На карті, яку він приніс, старий код «технічне приміщення» пережив реєстрацію родини. Бен попросив дозволу записати три імені та номер користування. Марта дозволила записати кількість людей і номер, але не Лідиний щоденний шлях до занять. Він закрив клітинку для маршруту, яку вже встиг відкрити.
— Якщо ви хочете взяти вагову, скажіть, куди подітися нам, — сказала Марта. — І не кажіть «на кілька годин», поки не покажете ключ і воду.
Даніель відповів, що зараз немає ні дозволеного приймача, ні виділеного житла. Йому було соромно вимовляти це в кімнаті, де хтось щойно варив обід, але вигаданий ключ був би гіршим. Петро попросив показати, яку частину плити вважають потрібною. Софія ще не ставила кілків, лише старий прямокутник охоплював їхню кімнату й далі йшов до північної стіни. Петро побачив її напрям відразу: вона перетинала вузький прохід до іншого будинку.
Бен повів їх туди разом, не лишивши Марту говорити за сусідів. Під навісом хтось лагодив велосипедне колесо. Мирон витер руки й сам сказав, що тут живуть четверо: він, Леся та двоє дітей. Будинок був колишньою сторожкою, але вони мали чинне право користування, поновлене після останнього ремонту складу. Леся винесла копію з датою. Їхня вода йшла окремим шлангом із західного колодязя; за стіною була щоденна стежка до роботи. Старий прямокутник накривав половину стежки й кут їхнього дому.
— Ми не їдемо, — сказала Леся, перш ніж Бен заговорив про можливий прихисток. — Не через те, що не чули про вашу роботу. Ми її чуємо зранку. Але наш дім — не порожній запас місця.
Мирон не повторив за нею слово в слово. Він запитав, чи закриють під час робіт вихід до дороги, і попросив показати другий. Діти на сходах слухали, не розуміючи, чому дорослі так уважно дивляться на смугу бруківки. Даніель відступив від старої лінії на карті. За нею лишалися не тільки чотири імені, а й вода, щоденний шлях, право користування. Їхню відмову не можна було перетворити на виправдання нестачею ліжок.
Поки вони стояли біля сторожки, з боку складу під’їхала машина з кілками. Двоє робітників вийшли з рулеткою й відкрили той самий старий прямокутник, тільки на великому аркуші. Молодший уже намітив кілок біля Лесиного водяного шланга. Мирон поклав руку на шланг і попросив його не бити в землю. Робітник показав наряд: обмір, жодного будівництва. Але кілок означав би на наступній копії, що межу на місці підтвердили, а її ще ніхто не перевіряв із людьми.
Бен підійшов до бригадира зі своїм оглядовим нарядом і двома свіжими номерами користування. Він не наказував йому їхати геть. Попросив зупинити саме цю точку до звірки джерела плану. Бригадир подзвонив своєму диспетчеру. Даніель чув, як той назвав втрачений час і вже призначений другий об’єкт, але підтвердив паузу; його люди прибрали молоток до машини. Кілок залишився в кузові. Для Лесі це було перше видиме рішення міської роботи на її боці межі, і вона не подякувала Бенові одразу. Вона запитала, чи пауза має номер. Він показав запис у наряді й дав їй переписати його собі.
Петро приніс зі своєї кімнати попередній лист користування, виданий після ремонту вагової. Старий промисловий код у верхньому кутку лишався, але нижче районний працівник вписав склад родини й окрему воду. Бен порівняв дату з датою великої схеми: схема була старішою, хоча її пізніше передрукували без позначки про вік. Саме цей передрук потрапив до Софії. Бен попросив дозволу зняти копію листа; Марта сховала частину особистих даних Ліди й погодилася тільки на номер, дату та адресу. Він передав їх Ганні службовим каналом, щоб наступний кресляр не отримав знову того самого «порожнього» прямокутника під новою датою.
Софія приїхала за годину з Ганною та Марком. Вона не взяла старий контур як базу для виміру. Разом із Беном обійшла будинки, звірила їхні документи з районним номером і червоною рискою закреслила на своїй копії слово «порожньо». Ганна попросила Марту й Лесю самим показати, де закінчуються їхні звичні користування. Леся показала двері, водяний шланг і вузьку смугу для носилок; вона залишилася на місці, щоб не дати її вивести лише з чужого опису. Марта показала південну кімнату, свій склад дров і невелику лавку Ліди. Навіть якщо її родина згодом переїде, речі не стануть нічийними до її власного рішення й фактичного вивезення.
Марк дослідив стару плиту, не переступаючи через поріг вагової. Під дальнім кутом ішов сухий жолоб, а на півночі плита прилягала до слабкої решітки. Для приймача потрібні були б окремі заміри навантаження, опори та права на саму землю. Навіть за повністю порожнього майданчика цей огляд не робив його придатним. Даніель уже відкрив рот, щоб спитати про короткий шлях до дороги, і помітив, як Леся дивиться на вузький прохід: той шлях проходив біля їхніх дверей.
Ганна намалювала на звороті карти дві межі: стару, помилкову, і приблизну лінію, яка могла б обійти сторожку, воду та вихід. Вона не підписала другу. Щоб її прийняти, слід було побачити, чи після звуження залишається фізично можливий майданчик, і куди з нього підуть люди в разі відмови під час майбутнього міського пуску. Якщо ні, доведеться відмовитися від цього приймача й шукати інший. Софія сказала це при Вікторовому представникові, який саме приніс старе креслення на підпис. Той забрав його назад без підпису й попередив про втрату робочого дня. Ніхто не відшкодував сім’ям години цієї розмови.
У тимчасовому міському вікні біля складу Бен попросив відкрити не нову карту, а джерело коду ділянки. Службовець знайшов у реєстрі стару позначку «складське користування» і під нею два чинні житлові дозволи на колишні технічні кімнати. При друці великої карти програма взяла тільки верхній ряд. Службовець спершу хотів додати до карти примітку «можливе заселення». Леся, яка пішла з ними, поставила перед ним свою чинну копію й попросила написати «заселено»: четверо людей не були можливістю. Бен не змінив ряд сам, бо це був не його реєстр. Службовець звірив підпис уповноваженого і поставив на витягу сьогоднішню дату та сім фактичних мешканців двох приміщень.
Софія забрала витяг лише після того, як Марта перевірила, що в публічній копії немає Лідиної адреси щоденного догляду. Для технічної команди потрібна була кількість і право користування, не шлях дитини. Старий лист із прямокутником службовець позначив відкликаним для поточного обміру. Це не скасовувало всі копії, які вже розійшлися; Бен мав передати відкликання кожній бригаді з відкритим нарядом. Одна саме сьогодні поїхала без кілків. Вікторів представник почув, що завтрашню перевірку широкого корпуса відкладено до нового обміру, і запитав, хто оплатить простій. Ганна відповіла номером виправленого витягу. Даніель не знав, хто його оплатить, але тепер зупинка мала не тільки людські обличчя, а й чинну міську підставу.
Бен попросив Марту показати районному пункту її потребу в трьох місцях. Вона не погодилася на переїзд. Вона погодилася лише перевірити можливість: побачити кімнату, воду, строк користування і шлях, перш ніж відповідати. Леся сказала, що вони теж підуть дивитися, але як сусіди, а не як четверо людей, уже записаних на виселення. Ганна занесла різницю в аркуш. Даніель побачив, як мала риска в графі «рішення» зупинила старий прямокутник краще, ніж його сила.
Коли вони повернулися до дороги, Петро виніс Лідину коробку з книжками назад у кімнату. Він не пакувався заради чужого креслення. Даніель зрозумів, що завтра вони мають прийти сюди не з гучнішою обіцянкою, а з людьми й дверима, які можна відчинити. На зворотному шляху східний пост автомобільного мосту звірив їхній окремий вихід, західний впустив після ремонтного воза. Додому Даніель дістався з часом на сон, а не на зміну, яку Ніна вже віддала Павелові. У записі Бена промислова зона перестала бути порожньою. Вона ще не стала безпечною.