Розділ 5. Незайняті місця

У день сто перший віз до дому прийшов до того, як Даніель вирушив на східний берег. Районний склад прислав свого водія і свою тару. Ніна попросила його не допомагати з повними каністрами. Він тримав двері і відводив людей від нижньої сходинки, поки Павел з водієм переносили воду та ящики. Після перерахунку Ніна записала двісті десять порцій і сто двадцять літрів у домашній журнал, окремо від ранкової видачі. Порожню тару водій забрав назад за накладною. На столі лишився графік наступної заявки, а не обіцянка нескінченного запасу.
— Тепер іди, — сказала Ніна. — За цю доставку ти вже не відповідаєш.
Він узяв легку папку. Павел попередив, що ввечері йому потрібна буде допомога з розподілом черги, без носіння. Даніель погодився на час, а не на обсяг роботи, який не міг виконати.
Ганна зустріла їх на західному підході до автомобільного мосту о дев’ятій десять. Вона принесла ранковий запис поста про відкриту пішу смугу, але попросила все одно дочекатися чергового: звичайний дозвіл на огляд адрес не давав права самовільно зайняти смугу між машинами. Північний пішохідний міст виднівся далі за дахами. Даніель пам’ятав перекриті східні сходи; ніхто не пропонував спуститися ними, наче загородження зникло від нового завдання.
На підході до автомобільного мосту чекали двоє людей із візком порожньої тари. Постовий пропускав їх за вантажівкою й лише тоді показав Ганні ранкову позначку про оглянутий прохід. Він відсунув переносну огорожу рівно настільки, щоб пішоходи минули ділянку за внутрішнім парапетом. Марк запитав, чи відкритий вихід на східному боці. Черговий назвав свого змінника там і попросив не йти, поки не почує підтвердження. У відповідь прийшло не «так», а прохання чекати: на вузькому виході розвертався службовий віз. Вони простояли дев’ятнадцять хвилин. Даніель відчув, як підтримка натягує шию; правою притримав легку папку, лівою не спирався на поручні.
О дев’ятій сорок три східний пост підтвердив вільний вихід. Ганна рушила першою, Софія йшла останньою й дивилася, щоб ніхто з їхньої четвірки не затримався на смузі заради запису. На східному березі черговий закрив огорожу після них. Даніель спитав, коли можна буде повернутися. Черговий відповів, що після обіду за тим самим погодженням двох постів, не за ранковим пропуском. Їхній шлях до адрес подовжився і став залежати від людей, які мали власну зміну. Ніхто не отримав права водити через міст інших лише тому, що ця четвірка пройшла.
До першої ділянки вони дійшли о десятій п’ятнадцять. Вікторів центральний сектор залишався за рікою, депо й вантажні будівлі лежали попереду. Перший позначений приймач на вигляд був відкритим двором. За низькою стіною стояли сушильні рами, а в прибудові хтось кип’ятив воду. Двері відчинив чоловік із перев’язаним зап’ястям. Ганна не назвала його «мешканцем приймача» — спершу запитала, чи можна увійти й хто ще користується двором.
Чоловік, Ілля, працював із двома сусідами. Уночі в прибудові спали четверо, бо верхні квартири в їхньому будинку були холодні. На земельному переліку двір давно не мав житлової функції. Це не робило людей невидимими для механічного навантаження.
Ілля привів їх не до ліжок, а до краю двору, звідки було видно димар прибудови. Саме він попросив не фотографувати двері: його сусіди не хотіли, щоб нічне місце стало відкритою адресою для будь-якої служби. Ганна занотувала використання ділянки без прізвищ і показала йому запис. Він виправив слово «тимчасово». Тут працювали щодня, а ночували не за тимчасовим наказом, а тому, що інакше в холодні ночі люди лишалися без тепла.
Софія дістала карту технічної прив’язки. Червона лінія проходила не під дальнім пустирем, як можна було уявити в кімнаті Дарини, а вздовж плити біля сушильних рам. Ілля сам переставляв рами, коли проїздив віз, і знав, що плита дзвенить по-різному в суху й дощову днину. Це не була лабораторна проба. Марк записав його спостереження як підставу перевірити основу, а не як числову межу міцності.
— Нас можуть попросити піти? — спитав Ілля.
— Вас мають спитати окремо, коли знатимуть, що саме пропонують, — сказала Ганна. — Сьогодні ми не маємо ні такого розрахунку, ні наказу забирати двір.
Марк оглянув лише доступний край бетонного майданчика. Під однією плитою вода вимила щебінь; він не назвав її зруйнованою, але й не підписав як опору. Даніель присів на відстані, щоб побачити низ плити. Ліва рука не дозволила спертися на неї; він підвівся, тримаючись за стіну правою, без ривка. Сам огляд не повідомляв, що ділянка здатна прийняти перенесену силу. Марк позначив місце для окремого звичайного випробування, якщо Ілля колись погодиться обговорювати такий варіант.
Другий адресний номер привів їх не на порожню смугу, а до майстерні з двома працюючими верстатами. Звідти робили прості деталі для насосів. Жінка на воротах не впустила чотирьох людей одразу: всередині йшло точіння, і вузький прохід мав бути вільний. Вона вийшла сама, вислухала, перевірила дозвіл Ганни.
Її звали Рута. Вона відкрила маленьке оглядове вікно, щоб показати готові кільця для насоса. Якби майстерня втратила звичайний хід, вона могла б зупинити верстати й вивести двох учнів — та замовлення на кільця затрималося б. Вона не вимагала від усіх міських служб зберігати її виробництво за будь-яку ціну. Їй потрібно було знати, кому саме дістанеться полегшення завдяки її зупинці, скільки триватиме зупинка і чи можна повернутися без пошкодження верстатів. Жодної з цих трьох відповідей у Ганниній копії пропозиції не було.
— Прийдіть із точним навантаженням, — сказала Рута. — Тоді я скажу за майстерню. Учні говоритимуть за себе, якщо шлях їхньої роботи теж стане приймачем.
Даніель занотував не «відмова назавжди», а умову наступної розмови. На відміну від Ілли, Рута могла допустити коротку зупинку за певних обставин. Ці різні рішення вже не вміщалися в одну клітинку «вільно».
— Якщо ви відключите цей ряд, ми не віддамо замовлення старій насосній, — сказала вона. — І ми не підпишемо приймач тільки тому, що хтось назвав нас порожнім складом.
Вона не просила Даніеля вирішити за неї. Софія звірила технічну прив’язку: літерний код у журналі справді вів до цього ряду, але одна стара стрілка на карті розгалужувалася перед ним. Без обстеження діючої лінії не можна було сказати, яке з двох відгалужень нестиме навантаження. Новий факт не підтверджував Вікторової схеми; він робив її ще менш визначеною.
Третю ділянку біля вантажного проходу огородили нещодавно. За парканом не було людей, але стояла робоча труба охолодження і щодня проїздив віз із матеріалом. Марк попросив Ганну перевірити чинність доступу: їхній денний дозвіл не стосувався закритої смуги. Вони не перелізли огорожу. Даніель дивився на трубу крізь сітку й розумів, що навіть справді порожня земля може бути потрібна діючій машині.
Із-за воріт вийшов працівник у захисних рукавицях. Він не відчинив засув: саме зараз по трубі йшло охолодження до двох верстатів. Ганна назвала номер свого обходу й попросила тільки сказати, хто керує проїздом. Працівник показав табличку складського начальника зміни й додав, що після шістнадцятої змінюється черговий. Марк міг би прийти сюди з випискою, але не сьогоднішнім районним дозволом. Даніель запитав, чи є час, коли труба не працює. Працівник відповів, що він сам не може обіцяти такого часу: майстерня Рути залежить від її потоку, а старій насосній чекають кільця. Ганна вписала до свого аркуша не «порожня огорожа», а чинний господарський доступ і ім’я служби, у якої слід просити технічний наряд. Так третя адреса перестала бути місцем, куди можна просто послати людей, навіть якщо за парканом ніхто не спить.
Після полудня Софія попросила східний пост про зворотний перехід зі своїми трьома поправками до карти. Вона не чекала, доки Даніель закінчить кожну розмову: копію для Дарини треба було доставити до зміни службового аркуша. Пост затримав її на чверть години через вантажний рейс; коли смуга звільнилася, вона пішла сама, залишивши Даніелеві лише погоджену технічну копію. Даніель і Марк дочекалися, поки Ганна завершить запис слів людей у власному районному журналі. Він не міг перетворити ці слова на юридичне право відмови без їхніх підписів і визначеної пропозиції. Та вже міг вимагати, щоб міська чернетка не називала місця вільними.
Перед відходом із промислового району Даніель побачив Іллю біля двору. Той піднімав сушильну раму разом із сусідом і зупинився, щоб запитати, чи план уже відкликали. Даніель сказав точно: Ганна занесла їхнє користування в районний журнал, а Софія повезла поправку до служби; формального вилучення він ще не бачив. Ілля повернувся до роботи; рішення щодо його двору ніхто не мав права вважати завершеним через одну розмову.
Ганна повідомила зворотному посту, що решта групи прийде пізніше. На східному виході вони застали вже іншого чергового, який не покладався на ранкову позначку колеги: перевірив місце для проходу й викликав західний пост. Даніель хотів скоротити процедуру, щоб устигнути до домашньої вечірньої черги. Він не став цього просити. Від поста до служби було ще двадцять п’ять хвилин ходи; Ганна передала повідомлення Павелові, що Даніель може запізнитися, і той сам розподілить чергу без нього. Ціна обходу не зникла лише тому, що він був потрібний.
Віктор зустрів їх біля службового входу. Йому вже передали повідомлення про майстерню. Він запитав Іллину адресу, але Даніель не віддав приватних подробиць про ночівлю чотирьох людей у відкритій кімнаті. Ганна назвала номер ділянки й повідомила, що користування підтверджено на місці. Для перегляду плану цього вистачало.
— Центр однаково потребує запасу, — сказав Віктор.
— Так, — відповів Марк. — Тільки цей запас не лежить під позначкою «вільно».
Софія поклала перед Дариною виправлену прив’язку. Та вилучила всі три адреси з переліку готових приймачів, не з технічної карти. Віктор не підписав відмови від свого пріоритету. Він попросив окремо виміряти центральне навантаження і пообіцяв відкрити господарські цифри майстерні без списку її працівників. Софія прийняла саме технічні цифри. Їхній конфлікт отримав наступний вимірюваний крок замість готової перемоги за столом.
Ганна не завершила на цьому районну роботу. Вона попросила Дарину надіслати повідомлення про вилучення адрес саме в ту службу, яка готувала списки обходу. Якби поправка лишилася тільки в кімнаті, наступна зміна могла б узяти старий аркуш і знову послати людей на ті самі плити. Дарина поставила вихідний номер і дала Ганні копію. Софія перевірила, що в копії технічної прив’язки зберігся старий номер як помилка, а не стерся слід того, хто його колись ввів.
Даніель хотів віднести копію Іллі й Руті сам. Ганна попросила зачекати: у ній були точні відомості про робочі лінії, які не можна було залишати у дворі. Вона склала для кожної ділянки окреме повідомлення простою мовою: «не включено до переліку готових приймачів», із датою та способом оскаржити наступну пропозицію. Ілля мав право відмовитися взяти папір. Рута могла попросити інженерні числа. Даніель побачив, що навіть повідомлення про добру для них зміну не слід доставляти як наказ згори.
Даніель пішов зі служби додому вже після початку вечірньої черги. Павел сам розподілив людей і попросив лише поставити легкі порожні кухлі на стіл. Даніель допоміг, не повертаючи собі чужої роботи наказом. Жоден із трьох оглядів не дав йому нового вміння, але кожен забрав із карти неправдиву порожнечу.