Розділ 3. Один прилад

Наступного ранку після рейсу Марк приніс нову сходинку для нижнього підходу. Деревину підготував Бен, металеве кріплення зробив сам. Даніель стояв біля дверей і тримав легку коробку з шайбами, поки вони з Павелом знімали стару дошку. Він не взявся за важку деталь. Марк приміряв її двічі, а потім попросив Даніеля відійти: щоб працювати ключем, йому було потрібне місце, а не свідок над плечем.

— Добре, — сказав Даніель.

Із кухні Ніна покликала Марка по воду для миття інструменту. Він попросив спершу завершити кріплення; вона залишила закриту посудину на лаві й пішла займатися сніданком. Коли робота скінчилася, Павел перевірив поручень, а Даніель пройшов сходинку звичайним кроком. Учора їх урятувало не те, що дошка була міцною. Сьогодні вона вже могла виконувати свою просту роботу.

Дарина відповіла на його записку з датою першої міської перевірки: день сотий, дев’ята тридцять, майстерня міської служби. У відповіді було сказано «окремий компонент, вихідні показання», а не «міський протокол». Даніеля запрошували як того, хто привіз матеріали й міг пояснити умови досліду Р-6. Йому не видавали міського ключа й не повертали колишньої посади.

Софія прочитала відповідь за його згодою. Вона мала власне запрошення перевірити походження двох рядів показань, які служба хотіла порівняти.

— Там є стара поправка, — сказала вона. — Я покажу і її, і чому ми перестали нею користуватися.

— Вони можуть вирішити, що ми привезли помилку.

— Ми привезли запис, у якому помилку знайшли. Це різні речі.

Даніель відчув спокусу пояснити за неї, як саме в Р-6 рахували похибку. Софія вже тримала свою папку; аркуші з приватними повідомленнями лишалися в іншому місці. Він запитав, чи потрібна їй його технічна копія. Вона взяла лише дозволену сторінку з часовими мітками й повернула решту.

***

До сотого дня ще треба було дожити, а однієї накладної на це не вистачало. Дев’яносто п’ятого, коли домашня їжа знову наближалася до останніх днів, Ніна прийняла за новим районним рейсом двісті десять порцій і сто шістдесят літрів. Даніель того ранку не стояв на підході. Він був на огляді, а коли повернувся, побачив у книзі час приймання й підписи Ніни та Павла. Віз і тара поїхали далі зі своїм перевізником. Ніхто не сказав, що без Даніеля вантаж не міг дістатися дому.

Того ж вечора Павел показав йому відповідь щодо енергії на наступний тиждень. Вона ще не була актом. У рядку залишалося місце для приймання постачальником та уповноваженими обох постів. Даніель повернув аркуш Павелові.

— Якщо не встигнуть до нуля годин дев’яносто сьомого, — сказав Павел, — будемо діяти за нашим коротким порядком, а не позичати невитрачене з цього тижня.

— Можу нагадати Олені?

— Я вже передав їй номер. Вона відповість постові. Ти можеш сьогодні повечеряти.

О дев’яносто шостого дня, о вісімнадцятій десять, постачальник і уповноважені обох постів прийняли фонд звичайного вводу на дні дев’яносто сьомий — сто третій. Він набрав чинності від опівночі; копія дійшла додому наступного ранку. Ніна не вписала її заднім числом у витрати попереднього тижня. У домашній папці вже лежав отриманий закритий аркуш за дев’яностий день, але число, яке Даніель приніс о двадцятій у день повернення, залишалося частковим і не стало підсумком від того, що його згадали.

Дев’яносто восьмого дня прийшов ще один окремий харчовий рейс: двісті десять порцій і сто сорок літрів. Даніель допоміг розкласти легкі етикетки за адресами, а Ніна відмовилася прийняти два ящики з позначкою клініки, які перевізник помилково поставив біля домашніх. Він знайшов їхній рядок у накладній і забрав. Цього разу розбіжність вирішили до підпису й без Контуру. У Тобіаса був власний візок та власний фонд, і жодну з цих коробок Ніна не перетворила на його забезпечення.

У дні між рейсами Леон сам вирішив, що піде на розмову про майбутній міський зв’язок, але не братиме нічних чергувань, доки не знатиме складу команди й наявного обладнання. Колишні дві позичені рації були здані. Даніель почув це від Леона за столом, а не вписав його ім’я до списку. Емма кілька разів заходила після клініки, іноді тільки поїсти й піти спати. Вона не оголошувала Даніелеве плече здоровим за те, що він пройшов із міським возом один схил. Софія поїхала до служби двічі без нього й повернулася з питаннями, а не з дозволом на три порти.

Даніель вчився відповідати на ці питання коротко. Часом він закінчував речення раніше, ніж хотів. Під час досліду в Р-6 їм вистачило власних операторів і трьох відомих портів. У Мереві навіть слово «власних» доведеться перевіряти для кожної ділянки. Ні його двадцять третій рівень, ні повний після кількох ночей відпочинку заряд не робили невідомий міський шлях видимим.

***

На сотий день Даніель прийшов до міської майстерні за десять хвилин до призначеного часу. Біля воріт висіла схема руху людей, не схема портів. Від дощу папір потемнів по краях. Він став під навіс, щоб не промочити папку, й дочекався, поки чергова працівниця звірить запрошення.

У майстерні Дарина вже розклала дозволені журнали Р-6. Софія сиділа поруч із вимірювальним аркушем, але її олівець лежав поперек сторінки: вона ще не ставила нових чисел. Петро Руд приніс із міського сухого сховища малу опломбовану коробку. На сусідньому столі стояла більша коробка з запасною муфтою, три кілограми шістсот грамів. Петро не відкрив її.

— Її сьогодні не встановлюємо, — сказав він, помітивши Даніелів погляд. — Вона лишається в міському запасі. Працюємо з G1.

На малому пакунку Даніель побачив ті самі чотириста грамів і строк до дев’ятої години дня сто двадцять другого. Але пакунок більше не належав йому чи експедиції. Петро показав окреме розпорядження міської служби на один тест компонента; дозвіл на дослід підписала керівниця зміни. Дарина підтвердила тільки межі методичних матеріалів, які можна було для нього відкрити.

— Списуємо одну касету G1 після запуску, — сказав Петро. — Якщо тест не дасть відповіді, цієї запломбованої в нас уже не буде.