Глава 58

Біль в нозі втих лише коли я сів в автомобіль. Про те як Райх лаявся телефоном з начальником міліції й змусив переодягатись мене в чийсь одяг я промовчу. Мене з лікарні не відпускали. Тілю довелось пересваритись з усіма.
В автівці я не витримав і спробував прояснити ще одне питання:
- Ви могли залишити мене в лікарні...
- Щоб до тебе добрались вони? - саркастично запитав комісар.
- А я наївно подумав що нас просто засунули в одну палату, - відчув гостре розчарування я. Виявилось що Райх мене охороняв.
- Не думай що ти якийсь унікальний, - пояснив Тіль. - Але зараз дуже цінний. Тебе не варто залишати самого — то Щуролов причепиться то анархісти.
- Анархісти?
- Не знаю як їх називати по іншому, але вони завжди починають діяльність із закликів повалити владу, - відповів комісар. Я пригадав написи на стінах училища, і як безпечно ми на них реагували.
- Випустіть людей з гетто, - згадав я лозунги бандитів.
- Так. Щось подібне. Закінчується як ти розумієш руйнування парканів над містами сумно.
- Але ж вони якось співіснують з пеклом, - я пригадав знову свого двійника. Мені треба було відшукати його. Треба. Капітан Тонкий щось знав про це... - А як там Тонкий? Мене звинувачують в його вбивстві?
- А мали? - Райх обернувся до мене блимнув білими очима. Здається після цієї пригоди вони у нього стали ще світлішими.
- Я ж.., - я покосився на незворушного водія Волги й замовк.
- Капітан Тонкий загинув, його квартиру і кабінет обшукали, докази зв'язку з анархістами знайдені беззаперечні.
- Вони його завербували, - я осягнув всю глибину змови. Комісар особливого призначення Савич, лідер шантрапи Сліпий, керівник міліцейського училища. - А Тимірязєва значить просто усунули.
- Так. Робота велась не перший день.
- І як нам затримати Савича? - запитав я.
- Тепер коли у нас є шанс затримати верхівку Савич стає нецікавим. Його необхідно ліквідувати.
- Як? Він же знатиме все що ми плануємо зробити...
- Є така мудра приказка — розв'язувати проблеми у міру надходження, - хмикнув Райх. - Зараз зрадник не наша проблема.
Ми їхали містом, яке змінилось за ніч. На вулицях не було людей, тільки патрулі. Солдат нагнали чимало. Я навіть не уявляв що їх в нашому місті стільки.
- Звідки стільки людей? - проїжджаючи повз чергову п'ятірку озброєних спеціальними засобами хлопців запитав я.
- Сьогодні зранку прибув спецпотяг із Зіновєва, - пояснив Райх. - Перевірятимуть всіх.
Я відкинувся на сидіння. Після того як залишив палату тілу стало краще, але втома нікуди не поділась. Мене наче зжирав внутрішній вогонь і боротись з ним було складно. Ще і руки, вкриті свіжою рожевою шкірою нестерпно чухались. Я не пам'ятав що з ними сталось. Але виглядали вони так, наче я їх сунув в кислоту, і вони ледве зажили.
Коло “Брістоля” стояло вже кілька автомобілів. Біля чорного капоту одного з них топтався священник в рясі. Ніколи не чув, щоб до затримання залучали представників релігійних громад.
Я роздумував про акторську трупу. Всього три чоловіки. І четвертий, який проник в місто невідомим чином. Він ховався десь, зникав в підземних переходах театру, з'являвся періодично. Все в той час поки його спільники вели відкритий спосіб життя.
- - Їх немає в готелі, - доповів міліціонер біля входу.
Я помітив розчарування і невдоволеність на обличчях правоохоронців.
- Все місто перешерстимо, - пообіцяв один.
- Який сенс, вони вже за паркан дременули, - зім'яв недопалок інший.
- Паркан зараз охороняється! - не погодився перший. - Але треба, щоб ще один ешелон прислали. За мість того, що відражає.
Я повернувся до Райха.
- А що той потяг що прибув сьогодні сьогодні ж і їде назад в Зіновєв?
- У нас багато важкопоранених...
- Вони там! - осяяло мене. - Вони знають що через паркан не проб'єшся, отже шукатимуть інший спосіб залишити місто!
- В машину! - погодився Райх.
Ми зірвались всі з місця, заревли двигуни. До вокзалу від Брістоля було не так вже і багато. Але гнітюче відчуття, що можемо не встигнути не відпускало.
Вокзал був оточений. Не снували навколо нього звичні торгаші чи міняли. Тільки солдати з ППШ стояли в оточенні. Райх коротко пояснив причину свого прибуття, нас пропустили в середину. Здавалось повз таку охорону не прошмигне і миша. Але бандити були майстрами відвертати увагу.
На коліях здіймались клуби білого диму. Паротяг був готовий від'їжджати, і перон наповнювало торохтіння двигуна. Райх не йшов, а біг до машиніста, намагаючись перекрикнути рев двигуна.
Зі стуком колеса зрушились. Закрутились осі.
Я стрибнув на підніжку найближчого вагону, пролізаючи між зціпленням. Чорна броньована коробка зблизька була вкрита подряпинами і вм'ятинами, так наче потяг проїздив через каменепад. Сам не знаю що хотів зробити — потрапити в цю консервну банку ззовні було неможливим. І численні відмітини позаміських чудовиськ були тому свідченням.
Вагон під моїми ногами здригнувся. Ми потроху починали рухатись.
Я притулився всім тілом до дверей чорного входу. Замкнуті з середини вони здавались неприступними. Я намагався відчути метал, відчути конструкцію замка. Це було складніше ніж в кабінеті полковника Тимірязєва. Вагон був одним суцільним сейфом, потрапити в який було неможливо.
За спиною відчувся шум, я озирнувся — до мене дряпався Райх.
- До машиніста не докричатись! - пояснив він. - З ним намагатимуться зв'язатись по рації, поки потяг не покинув межі міста. Припини займатись дурницями, і будь готовий до бійки, коли потяг зупиниться.
Я примітив, що інші міліціонери роблять те саме, що і ми з Райхом. Чіпляються за виступи поїзда, щоб утриматись під час руху.
- На. - Райх вийняв з кишені парабелум. - В рукопашній ти ще слабкий. Тож краще стріляй.
Дякую, - я прибрав зброю в кишеню штанів, турбуючись що та недостатньо глибока, і револьвер може вивалитись в будь-яку мить.
Під ногами тремтіло залізо. Я раніше в житті відчував тремтіння землі під ногами, рев і стукіт коліс. Але бути одним цілим з громадою заліза під час руху виявилось зовсім іншим відчуттям. Ми проїхали перон, і мені здалось що між пари і диму я помітив білу голову Петрика. Так, що мене смикнуло всього в той бік. Щуролов пильно слідкував за нашими діями, і позбутись відчуття того, що він не припинить наглядати за нами було неможливо.