глава 55

Підводитись було небезпечно. Так і лежав, спостерігаючи за однокурсником. Правда не довго. Жора кинувся на мене і мені довелось ухилятись.
- Ти! Ти їх прикликав, - хрипів хлопець, з несамовитою люттю завдаваючи удари.
- Здурів?
- Там твої дружки! З ними ти вештався ледь не щодня на вокзалі, - я пропустив удар по ребрах, задихнувся від болю, і наплювавши на небезпеку спіймати кулю, звівся на ноги, встигнувши відкотитись від Жори.
- Я не маю жодного стосунку...
- Мені ти голову не задуриш! Лаврентій Омелянович давно на твій рахунок попереджав, вискочка!
Жора пер як бик. Рятувала лише можливість ухилятись. Але і це довго тривати не могло. Я пригадав, як жорстко він мене ламав в партері й намагався всіляко розірвати дистанцію.
Зізнання Жори стало неочікуваним. Я ходив по краю, спілкуючись з усілякою шпаною, але аж ніяк не очікував, що через це мене будуть підозрювати у змові з бандитами.
Перестрибнув підсічку, вивернувся з захвату, провів невдалий контрудар в обличчя противнику. З кроку збивала ще думка, що там серед пекельної нечисті зраз не тільки Сліпий, якого мені було не шкода, але і нормальні хлопці, яким просто не пощастило.
Злість на невідомого отамана підіймалася в грудях. Що то за потвора, що втягнула всіх і мене в тому числі в оце все?
Задумався я і пропустив в обличчя. Травмована уламком нога теж озвалась пронизливим болем, і я впав. Жора накинувся зверху. Наносячи тумаки в корпус. Від нормального рукопашного він перейшов до банального побиття, бо я спромігся лише закрити кулаками обличчя. Під його тушею у мене не було шансів вибратись.
Проте Жора несподівано зупинився. Він важко дихав, готовий знову бити.
- Тебе арештовано, Сокіл, - видихнув він мені в обличчя, і витер піт з чола.
Відповісти я не міг, бо кожен видих віддавався хрустким болем в ребрах. Але раптом стало смішно. От не чекав я, що Жора вчинить саме так. Як міліціонер. Думав заб'є до смерті. Але він завовтузився, шукаючи кайданки на поясі.
Я вивернувся, як вуж, користуючись цією заминкою. І вклав останні сили в удар. Координація підкачала, вдарив змазано, по дотичній. Але цього вистачило, щоб відштовхнути Жору з себе. А далі я вже з звичкою дременув геть.
Хоча дременув — то голосно сказано. Плівся, бо ноги плутались.
Проте тумаки пропущені удари зробили голову порожньою — наче вати набили. Тому навколишній шум я сприймав дуже відсторонено.
Прямо на мене вискочила якась дівка, зелене волосся розвивалось. Повні губи звабливо відкривались оголюючи ряд довгих гострих як голки зубів. Рука на автоматі потягнулась до ППШ. Потішило, що не загубив його в бійці, і у Жори розуму не вистачило мене роззброїти.
Я діти в куряві кублились. Це вже я додумував, натискаючи гачок. Мавку відкинуло від мене. А я навіть не озирнувся. Срібна куля мала її зупинити. Промазати ж з такої відстані було нереально навіть зі збитим прицілом.
Проте вже за кілька кроків я вкляк. Куди бреду? Що відбувається? А відбувався справжній хаос. Від паркану продовжувала прибувати нечисть. Змішувалась з торкнутими. Солдати вели обстріли з гранатометів, гриміли постріли. Проте здавалось за стіною сьогодні зібралось все пекло і лилось в місто. За моєю спиною ще не було паніки, відчувалась злагоджена робота. Проте гучномовець продовжував транслювати Баюна. І на довго людей може не вистачити.
Навіщо це все? Це пекло на землі? Чому люди вирішили добровільно зруйнувати Олександрію?
По нозі пробігся щур. Я пошкодував на нього набій. Але трішки прийшов до тями, і впав на землю, згадавши, що я на полі бою. І я не безсмертний. Почав шукати звідки транслюють пекельні казки. Бо голос Баюна став мені діяти на нерви. Але було це не так як з іншими. Мене він вибішував. Дратував. Хотілось розтрощити прилад.
А раз схотілось, то не бачив причин, чому я не можу цього зробити.
Тим більше, що поруч зі мною знайшовся розбитий оборонний пост, де лежав поруч з мертвими солдатами цілий ящик гранат.
Я підповз до них, і став діставати РГ-42. Багато ти на собі їх не понесеш — майже пів кіло кожна. Зате у використанні надійна і зручна. На зелених боках гранат було нанесено гексаграми срібними фарбами.
Не вагаючись я висмикнув чеку з однієї й кинув в бік нечисті. Там бахнуло.
- Попався! - про Жору я встиг забути. Вирішив з дуру що він від мене відстав. Але товстозадий негідник виявився приставучим. Проте тепер він попередніх помилок не роби й в рукопашну кидатись не поспішав. Навів на мене приціл ППШ.
- Жор, припини, - попросив я його.
- Складай зброю і давай руки!
- Жор, у мене граната, - я продемонстрував черговий трофей. - Один твій невдалий рух, і нас будуть збирати по шматках в радіусі тридцяти метрів.
- Ну ти й гнида! - погляд поросячих очей не відрився від моєї руки.
- Зараз я хочу зламати їх транслятор, - користуючись цією короткою миттю перемир'я спробував достукатись до Жори я. - Дістали вже ці казочки.
- Вони наче мозок свердлять, аж мороз шкірою, - погодився Жора.
Я відмітив, що тримається він непогано. Хоч і нижня губа тремтить. Може я і помилився на його рахунок. Може він і не таке лайно, як я по нього завжди думав. Кулю принаймні в мене ще не всадив. І нехай скоріш за все зберіг моє життя тому, що кишка тонка пристрелити, але все одно ставлення моє до нього стало мінятись.
- От бачиш, тобі вони теж не подобаються. Прикрий мене, хочу закинути пару подарунків нашим гостям.
Не впевнений. Що Жора мене прикриватиме. Але головне, що замір наробити в мені дірок чи скувати кайданами відтермінує.
- Не вийде, Сокіл. Ти хитрий, а я хитріший.
- Ти впертий, - я похитав головою. - Але ворог у нас один, і він там, - я махнув за спину.
Трохи прорахувався, бо в цю мить курсанта за ногу вхопило щось потойбічне. Я зреагував миттєво — сам від себе не чекав наскільки вбиті рефлекси в руки. Бац. І куля полетіла в темне щось, що намагалось звалити Жору з ніг.
Той випустив цілу чергу в противника. Тінь затрусилась і обм'якла, перетворюючись з безформної маси на старого діда.
- Бабай, - констатував я. Жора відскочив від тіла трохи далі. - Мертвий, - додав я. - Як бачиш, якби я був за одно, то ти був би вже в його торбі. Ти певно був неслухняним хлопчиком.
- З тобою все одно не чисто.
- Так, Жора, з усіма нами не чисто. Але ворог у нас один!