Глава 52

Почуте і потішило і збентежило. Тому, що в місці прориву була купа людей — міліція, солдати, навіть священники. Але Тіль Райх обрав мене. Чим я міг бути корисним комісару?
Я перекинув ремінь кулемета-автомата через шию, і рушив за Тілем. У вухах ще дзвеніло. Але оговтатись мені часу ніхто не давав.
Тим більше, що знову бахнуло. Тепер на кілька метрів далі від нас, бандити розвернули гармату до Паркану і стріляли туди.
- Наша задача проста — знешкодити комісара Савичева, - пояснив Райх.
- Проста? - чому Савич я цікавитись не став. І так очевидно.
- Так. Нам треба не вбити всього одну людину, - Райх усміхнувся цим словам. - Це буде важко.
- І чим я можу допомогти?
- Якщо мене вб'ють — завершиш, - він говорив доволі легко. Здавалось більше жартує.
- Як? Що? - зовсім не тямив, як я можу знешкодити комісара особливого призначення.
Ну теоретично він звичайна людина. Але практично — чомусь же іде на його затримання сам Райх особисто. Значить знає щось, чого не знаю я.
- Вам би це розповідали на курсах, - пояснив Райх. - Але якщо стисло, то в кожного комісара власна здатність впливу на реальність. Ми ніби лакмусова смужка, для виявлення потойбіччя. Надчутливі до його впливу. Але лакмус не універсальний, а індивідуальний. Проте спільне одне — чим ближче пекло, тим сильніше проявляються здібності. В умовах бійки з якоюсь істотою це перевага. Але на жаль є і зворотний бік медалі. Ми стаємо залежними від цієї могутності.
Я пригадав як легко мені було відкотити час назад поруч з піднятою. І непереборне бажання опинитись за парканом? Невже Райх його теж відчуває?
- Комісар Савич зараз на піку сили? - замість тисячі питань я задумався саме про це.
- Так. Впоратись з ним буде не легко. Вбити просто — пару куль в серце, чи кілок на крайній випадок, - ми присилі біля колеса ЗІЛа в безпосередній близькості від наших солдат. Ті вели хаотичний вогонь по бандитах.
Знову здивувався звідки їх стільки? В міста пускають за перепустками, отже новеньких тут бути мало не багато. Хіба що вони приїздили по одному що тижня? Теж не клеїться.
- Мені треба одягнути блокувальні кайдани, - Райх вказав на свій пояс, де теліпались вже відомі мені наручі. І передав ще одні мені. Я узяв їх з обережністю. Слизький і водночас липкий метал. - Сам розумієш, комісар Савич буде протестувати. Проте у нього є і вразливі місця, - Райх продемонстрував свою долоню, на якій красувався чи то орден, чи то монета. - Бити треба в сонячне сплетіння.

- Зрозумів? - дочекавшись мого кивка, Тіль прибрав монетку в кишеню. - Ну сподіваюсь до цього не дійде. І в разі якщо щось піде не так, дозволяю вбити його.
Комісар зняв капелюх, поклав його на землю, пригладив зіпсовану зачіску. Втягнув повітря носом, ніби намагаючись щось визначити, відоме тільки йому.
- Савич на нульовій лінії, керує наступом, ходімо.
І ми вийшли з-за автомобіля. Щоб відразу пригнутись, і побігти до барикад з мішками піску. Їх вже встигли зробити. Там сиділи наші солдати. Періодично вони висовувались над своїм прихистком і випускали кілька черг в бік бандитів.
Знову бахнула гармата. Почувся тріск. Спалахнуло саме повітря, збурене потойбіччям.
- Савич! Доповісти обстановку! - Райх перекрикував гул.
А я розгублено вслухався в напругу, яка розлилась навколо. Здавалось це пекельний жар проривається своїми мацаками до мене. Мить і спов'є як коконом.
- Шшшш, - пронісся тихий шелест. Але так, що кожні вуха його чули. - Жилллиии дід і бааабааа...
Хотілось відрізати собі вуха, щоб припинити чути цей шепіт, якій здавалось перекручував мізки на фарш.
Водночас комісар Савич відкрив рот, щоб відповісти Райху. І вдавився словами. Його очі спалахнули багряними іскрами. Він важко заводив кадиком, а потім без попереджень випустив автоматну чергу в бік Тіля.