Глава 51

І ми помчали, не зважаючи на те, що двигун не витримував присутності комісарів. Було в мені, та думаю і в Райху, щось таке, що виводило з ладу механізми. Коли ми добрались до лінії зіткнення з під капота в усю валив білий пар.
Незворушний завжди водій виглядав розгубленим.
Близько підбиратись не стали. Ситуація видавалась не надто приємною. Місце бою нагадувало зараз пиріг з прошарками. Між нечистю і бандитами була затиснута дрібка вартових, як відстрілювались в обидва боки. Але боєприпас в оточених був не безконечним. Ніхто не розраховував що доведеться випускати автоматні черги по місту. Турель кулемета Гочкінса була повернута до міжміста. Розвертати тринадцяти міліметровий калібр на місто було не за інструкцією. Кулі з легкістю прошивали автомоль. Але це створювало ризики влучити у своїх.
Другим шаром була підмога варті з міського гарнізону, яка намагалась пробитись до паркану. Поки безуспішно. Бандити відстрілювали в обидва боки. Тому Райх наказав нам сховатись за автомобілем і не висовуватись.
- Особливо дівчину бережіть, - наказав він. - Я скоро повернусь.
Він не розчинявся в повітрі, не пірнав у тіні. А просто пішов до купки високого керівництва, яке облаштувало штаб прямо між автівками.
Тепер було зрозуміло, чому від житлових кварталів паркан відділяло завжди кілька кілометрів. Якби забудову дозволили ближче, вже б повибивало вікна в цивільних.
Мені було цікаво. Страшно — ні. В повітрі витала кров, порох, потойбічне здавалось, стало таким густим, що його можна ложками черпати. Але страх ніби вимкнули.
Ліда навпаки, стиснулась в клубок біля колеса автомобіля. Дамір спробував її заспокоїти. Мене це дратувало. Але я не міг підібрати правильних слів, щоб самому щось сказати дівчині.
В голові замість романтики були думки про те, що таємничий отаман зробив свій хід. Завіз зброю, і якийсь з комісарів особливого призначення про це знав. А тепер банда стріляє в спини захисникам міста. Але звідки їх стільки взялось?
Я висунувся зі свого сховку, і зрозумів, що якщо мені щось і загрожує, то це шальна куля, а отже можна не сидіти й тремтіти, а трішки роздивитись те, що відбувається, хоч і видно було лише у світлі місяця. Та ще палала якась автівка. Розповсюджуючи навколо запах бензину і горілої гуми.
Проте багато побачити не вдалось. Майже поруч гримнуло так, що здалось це небо впало на землю. Мені заклало вуха, я заплямкав ротом як рибина.
- Сказано не висовуйся, - Райх якимось дивом опинився вже поруч. - У цих тварюк на озброєнні курцер. А ти казав — парабелуми, - Тіль хмикнув. Я відчув себе ніяково. Поганий з мене розвідник. Міг же роздивитись всі автомобілі. Хоча що це змінить уже? Райх продовжив: - І місце вибрали найслабкіше. Наче їм хтось спеціально схему паркану віддав.
- Разом з схемою підземних ходів, - докинув Дамір. - А це будівельний архів, напевносекретна секція.
- Здав, - я проковтнув грудку в горлі. Так от чому вбили Захара Щербинку. Не через склади, як я подумав. А через те, що він зацікавився новою людиною в місті. Занадто зацікавився. - Думаю це той прораб, якого прислали на будівництво нових житлових багатоповерхівок, - пояснив я. - Він приїхав перед тим, як все почалось.
- Розбирайте, - нам з Даміром під ноги впали ППШ і магазини до них. - Ти, курсант Дунаєвський, - я здивувався що Райх запам'ятав прізвище Даміра. - Залишаєшся на місці. Вогонь вести тільки тоді, коли все стане геть кепсько. Бо ще по своїх влучиш.
Дамір насупився такій оцінці своїх навичок. Але прирікатись не став.
- А ми, практикант, підемо ближче, - Райх глянув на мене з якимось жалем. Поте рішення не змінив. Тільки вийняв з-за пояса свою фляжку. А коли я приклався до горлечка, пояснив: - Мені треба прикриття. А окрім тебе довіряти нікому.