Глава 48

Від КПП йшли швидко. Ледве не зривався на біг. Зупиняло лише те, що Ліда йшла повільніше. Куди вони пішли я знав. Місце зустрічей Сліпий змінював рідко. Місце з поганою славою, куди в добрій пам'яті ніхто не забрідає. Дарма що паркан не дуже далеко — я ж розповідав, що артсклад не користується популярністю в містян ні в день, ні тим більше вночі.
Серце пропустило удар. Чи не до артскладів збирався сьогодні і я?
- Філ, - Ліда збилась з кроку, вчепилась за мою руку. Сполохано озирнулась, знову розповсюджуючи колючу ауру. - За нами хтось йде...
Я зупинився, різко розвернувся, в душі лаючись всіма можливими лайками, які знав.
- Юра! Дамір! Якого біса?!
- Як впізнав? - випірнув із-за кущів татарин.
- Не я, - я кивнув на дівчину.
- Ти б не зривався на просте побачення, - пояснив Юра, який виліз слідком за Даміром. - Я проаналізував твій психотип уже давно. І зрозумів що справа серйозна.
Я закотив очі.
- Ясно, - подумки махнув рукою. Хочуть пригод на свої дупи, нехай ідуть. - Відведіть дівчину додому, раз втекли з казарми.
- НІ! - Ліда вперлась. - Я з вами піду!
- Та щоб вам луснути всім! - мене прорвало. Де їх скільки набралось дурнів пустоголових? Ми сваримось а час спливає.
Я повернувся і швидко закрокував в бік артскладів. Ще до Дачок хто знає скільки топтатись. І як таким гуртом не натрапити на патруль? Їм слів, що ми за дорученням комісара Райха тиняємось буде явно не достатньо.
Хлопці спробували завести розмову. Але я обірвав їх грізним поглядом через плече. Луна по всьому місту, здавалось, йде. Чутно нас було так, наче ми горлопанимо, а не пошепки перемовляємось.
Так і йшли мовчки, тільки Ліда трималась за мою долоню. Це бадьорило. І змушувало відчувати відповідальність. Я чекав, що Дамір чи Юра не втримаються, і відпустять якийсь жартик. Але ні, хлопці стримувались.
Я думав, як їм пояснити свій вчинок, свою присутність між кримінальними елементами. Вирішив, що буду діяти по обставинах. Від необхідності виставити своє приватне життя на загальний огляд я почував себе ніяково.Завжди намагався провертати свої справи так, щоб в училищі про них менше знали. До сьогодні найбільше про моє життя як виявляється знав комісар Райх.
Долина з обгорілими стінами вигулькнула раптово, ніби чекала нас. Тут з якогось незрозумілого дива луна гасла, і панувала тиша.
- І куди ти нас привів? - запитав Дамір.
- Хіба не ясно? Як і домовлялись, - Юра був трішки ображений. - Не розумію, тільки навіщо дівчину прихопив?
- Там мій брат! Там же, Філ? - Ліда кивнула в бік освітленої місяцем долини. - Але там здається нікого немає...
В цю мить почувся звук удару, і питання відпало.
- Дивіться за Лідою! - наказав я хлопцям.
Сам намацав зброю в кишені, вийняв парабелум. В місячному світлі блимнула свіжа пентаграма на дулі. Тіль знову здивував. Я і не помітив, що зброя невловимо змінилась. Лише коли торкатись пальцями дула, можна було відчути легкий спротив. Так, ніби Райху було звідкись відомо, що захищена зброя створює для мене дискомфорт. І він подбав про те, щоб нанести символи туди, де я не торкатимусь пальцями.
Я перевірив кількість патронів. І рушив вниз, до чорної стіни складу. Не знаю, чого хотів. Поговрити, заспоокїти - марне зайняття. Відбити Брутто силою? Що робити?
Ще один глухий звук підказав вірний напрямок. Туди й пішов.
Авжеж компанія виявилась біля стіни, схована від сторонніх поглядів. Трійко хлопців були захоплені процесом побиття лежачого тіла. Питання правильної лінії поведінки отримало відповідь само собою. Навіть не подумали про те, щоб залишити когось на стрьомі. Я оцінив обставини, і прибрав парабелум. З цими трьома я і в рукопашну впораюсь. Ніколи не доводилось вступати з ними в бійку. Але зараз був вдячний вчителям, які нещадно ганяли мене. В тілі відчувалась достатня міць, щоб наваляти негідникам.
Я озирнувся, шукаючи якусь зручну гілляку. А знайшовши необхідне, без жодних попереджень підібрав її, і стрімко кинувся в бій. З розмаху опустив на шию ближчого до мене молодика. Трухляве дерево зламалось, а Добриня повернувся до мене, вишкіряючись. В ньому було мало людського в цю мить.
Нарешті мені стало страшно. Це нове відчуття ковзнуло стравоходом до шлунку, і змусило відступити на крок. Я вже бачив цей погляд. Бачив і відчував холод який йде від потойбіччя. Добриня навіть не намагався приховати свою сутність.
- А, Сокіл, прийшов, - губи хлопця розтягнулись в посмішці. І без довгих переходів кинувся на мене, замахуючись кулаками. Я ухилився на інстинктах. Торкнутий був трішки неповороткіший, ніж звичайна людина. Це давало мені шанс вистояти. Супроти одного. Але їх було три. Не треба було забувати про інших бандитів. Чи були вони теж торкнутими мені не стало часу розбиратись. Добриня наче важкий механізм, розгойдувався і розганявся. Я відступив.
Що ж переоцінив власні можливості. Я не священник екзорцизм не моя сильна сторона. Але молитву все одно зашепотів. Торкнутий не блуд, мозок не туманився, думки не плутались. Але і на людину святе слово діяло гірше ніж на нечесть.Наступний замах, підсічка, сполох затиснутого в кулаці ножа.
Я відстрибнув. Лезо пролетіло перед обличчям, збиваючи з ритму молитву, черговий замах в мій бік і відразу підсічка ногою. Її я пропустив, але вчасно відкотився, вихопив в процесі парабелум, і натиснув на гачок.
Тишу розірвав постріл. Прицілитись часу не було. Але влучив, Добриня оступився, відсахнувся від мене. Я увесь час намагався тримати його в полі зору, тому удар по ребрах пропустив. Це його товариш підкрався з боку.
- Сліпий сказав вбити обох! - прогарчав Добриня. - Кінчайте їх.
Він тримався за бік. Я побачив його побіжно. Далі часу роздивлятись не було. Страху в нападників не було як і відчуття самозбереження, що тільки підсилювало підозри щодо них усіх. Як можна було проґавити мить, коли звичайні хулігани стали одержимим я не знаю. Я вистрілив ще раз на осліп, і з моїх рук спробували вибити зброю. Ударили так, що здається щось хруснуло в руці. Пальці продовжували вперто тримати пістолет, який тепер тільки заважав. Від ударів я ухилявся, викручуючись вужиком.
Але розумів, що це не на довго. Треба було або звестись на ноги, або придумати щось краще.
Над долиною рознісся свист, а потім розставлення сил змінилось. І нападників віднесло від мене.
Усміхнувся розбитими губами. Схоже Сліпий прорахувався.