Глава 47

Про рейд ми все-таки домовились. Потім після вечері я трішки почитав книги, в понеділок було заплановано залік, і хотілось вже скоріше по ньому закінчити все.
Мав би бути сигнал відбою, як в казарму забіг один з чергових КПП.
- Курсант Сокіл! - гаркнув він.
Я повільно піднявся з ліжка. Чомусь здалось, що це капітан прислав по мене, бо придумав чергову каверзу. Якось вже занадто тихо все було цілий вечір. Не думаю, що виконуючий обов'язки директора так легко пробачив мені непокору.
- До тебе там дівчина, - під настороженими й зацікавленими поглядами однокурсників повідомив черговий.
Я ошелешено застиг на місці. Такого в моєму житті ще не було. Щоб дівчата ходили в казарму. Навіть подумати не міг кого побачу біля воріт. Так, перебирав в голові варіанти. Аж до можливості навідування якоїсь нечисті додумався.
Хтось з хлопців відпустив плаский жарт про тілі-тісто. Його підхопили, і натягував штани я вже під суцільне гиготіння.
Машинально відмітив, що ніч сьогодні особливо темна. Всі зорі за хмарами поховались. Поки йшов до контрольно-пропускного пункту відчував все більше тривоги. Яка нікуди не поділась, коли помітив хто мене чекає. Ліда.
- Філ, - дівчина кинулась до мене, завмерла за крок ніби вагаючись, але потім рішуче подолала відстань і обійняла мене за шию.
Я автоматично обійняв її за плечі, відчуваючи як тремтить у неї тіло. А її завжди стабільна сила, яка змивала втому як цілюща вода, зараз плескається пульсуючи врізнобіч, від чого моє тіло навіть крізь одяг наче струмом бє.
- Вони пройшли по Максима, - гарячкувато зашепотіла дівчина мені у вухо. - Ти маєш щось зробити...
Я відсторонився, відмічаючи нерівно застебнуті ґудзики домашньої блузки й розтріпане волосся. Одягалась Ліда вочевидь квапливо.
- Хто вони? - відводячи дівчину в бік від чергових запитав я. Сам стиснув її пальці. Нехай краще думають, що ми закохана парочка, яка і миті не може одне без одного, ніж підслуховують. Ввійшов в роль так, що навіть дозволив собі заправити пасмо волосся дівчині за вухо.
- Добриня з товаришами, - видихнула Ліда. У неї на очі навернулись сльози.
Та що ж за паскудство таке? Я став обдумувати як допомогти. Втому, що маю йти на розбірки сумнівів не мав жодних. Брутто зараз страждає через мене, це очевидно. До мене цим бандитам добратись не вдалось, от і вирішили поквитатись з товаришем, щоб іншим не повадно було йти супроти волі Сліпого.
Виродки.
- Заспокойся, - я поглянув дівчині в очі. - Заспокойся. Я все владнаю.
- Правда? - у неї нижня губа затрусилась. Хоч і бігла до мене через все місто, але не дуже видно, щоб вірила остаточно. Та я і сам не знав, як все владнати.
- Обіцяю. Зачекай мене біля КПП, скоро виберусь, - я стиснув її долоню міцніше, намагаючись вселити в дівчину впевненість.
Міг би наказати їй йти додому. Але відпускати її блукати нічним містом не хотів. Хто знає на яку небезпеку вона наштовхнеться. Від бандитів до блуда. Диво що до казарми добігла без пригод. Отож треба було провести дівчину додому. А це все час. Дідько!
Як вибратись? Як? Через бібліотеку — рано. Як і через паркан. Ще половина курсантів не спить. Суцільна халепа.
Я видихнув. Нахабство - моя зброя.
- Дякую, що передала! - гучно, щоб чули чергові сказав я. - Зачекай, переодягнусь і проведу тебе.
- Що, Сокіл, зібрався в самоволку на побачення? - вишкірився черговий.
- Вона тут по доручення комісара Райха, - зверхньо відповів я. І подумки розпрощався з перспективою подовжити практику при комісарові. Він мені навряд чи пробачить використання його імені в особистих цілях.
- Ага, - хмикнув курсант. - Відколи це комісар використовує дівчат як посильних?
Я знизав плечима.
- Спитай у нього сам, а я поспішаю.
В казарму буквально забіг, треба ще попередити хлопців що все скасовується. Махнув їм, щоб вийшли.
- Що там у тебе відбувається? - перекрив вихід своєю тушею Жора. Ніяк не відчепиться.
- Не твоя справа, - я перевірив кишені гімнастерки, відчуваючи важкість зброї.
- Капітан наказав за тобою наглядати.
- А ти вже у нього на побігеньках? - я серйозно роздумував чи не врізати Жорі, щоб не затуляв двері. Стримувало те, що Жора дасть здачі, і почнеться бійка. І тоді тихенько втекти не вдасться.
- Жора, відійди, в туалет хочеться, - втрутився Дамір.
- Зачекаєш, - зло буркнув Жора.
- З якого дива я маю чекати? Ти тут вартовим влаштувався чи як?
За спиною Даміра м'явся нерішучий Юра. Він Жорі нічого сказати не наважувався, але позиркував зло.
Я зрозумів, що далі чекати не збираюсь, і поки Жора відволікся на Даміра, просто кинувся на подвір'я, відштовхнувши товстуна. Той від несподіванки оступився, спробував мене схопити за гімнастерку, але я виявився спритнішим. Вибіг на вулицю, слідом вийшли Дамір і Юра. Жора за нами не погнався.
Але і так уваги ми вже до себе привернули аж задосить.
- Ти куди зібрався? - похмуро запитав Дамір, крокуючи за мною слідом до КПП.
- Справи, - відповів я. - Сьогодні в катакомби не вийде. Повертайтесь в казарму.
- Знову ти щось вирішив сам зробити! - ображено вигукнув Юра.
- У мене зовсім інші справи! - я кивнув в бік освітленого ґанку пропускного пункту, де топталась знервована Ліда.
- Що сталось? - спитав Дамір.
- Це особисте, - не став нікому нічого пояснювати я. Менше знатимуть, менше на допиті розкажуть.
- Ясно, ходімо спати, - першим здався Юра. Я почув як скрипнув гранітний відсів під його ногами. Дамір розчаровано зітхнув. 
Я не озирався. Поспішав до Ліди.