Глава 40

- Ну що, герой, на обшук хочеш? - витираючи руки хусткою запитав Райх. Я кивнув.
Про те, що влип як муха в сироп я намагався не думати. Юру і Даміра мені вистачило наснаги переконати повернутись в казарми. Для всіх в самоволку я пішов сам. Хлопці трішки поображались, бо виходило, що всю славу спостережливого курсанта я собі забирав. А вони ніяк і не відзначились. Допомогла обіцянка розповісти Райху правду про наші пригоди.
Але комісар не поспішав мене допитувати. Від того коти на душі в купі з параноєю шкребли як наждак. Я навіть запаху, який викликав блювотні позиви в міліціонерів, не відчував. Тільки кислий присмак на язиці.
Капітан Тонкий мені не пробачить самоволки. Чи вистачить захисту комісара Райха цього разу я був не впевнений.
Ще і кишеню відтягував крадений парабелум. Мені увесь час здавалось, що опалові очі Тіля дивляться на мою випнуту кишеню.
Тим часом Райх взяв великий ліхтар у чергового і відчинив двері квартири. Я знизав плечима і клацнув вимикачем світла біля одвірка. Проте, комісар виявився далекогляднішим ніж я. Електричну проводку потойбічна істота у квартирі зіпсувала, тому сухе клацання вимикача тільки різнуло по нервах.
Промінь ліхтаря вихоплював захаращену квартиру, мотлох у кутках, розкидані на підлозі кістки.
- Чому сусіди ще не наскаржились? - намагаючись дихати ротом риторично запитав я.
- Перелесник не дурний, - пояснив Райх, переходячи з вітальні на кухню, де дух гнилого м'яса відчувався особливо сильно. - Напевно стримував запахи. Тхнути б тут почало після того, як він би випив бабу до суха.
- Не розумію як так вийшло, - я прикрив таки носа рукавом. Допомогло.. ніяк не допомогло. Наче на скотобійні опинився.
- От і я не розумію, - Райх посвітив на раковину повну брудного посуду, потім на стіл, де серед мисок лежала якась книга.
До книги Райх схилився з цікавістю. Знову вийняв хустку, і підняв книгу зі столу, присвічуючи мені ліхтарем.
- Глянь як гарно збереглась, - я зазирнув на обкладинку: “Казки народів світу”.
- Де вона її узяла?
- А де люди беруть книги? Напевно хтось не віддав, коли палили, - Райх поклав книжку під пахву і продовжив обшук.
В тім більше нічого цікавого крім старого фотоальбому з видраними фотокартками ми не знайшли.
От навіщо перелеснику здались фотографії, чим не вгодили — теж загадка.
Ми вибрались на свіже повітря напоєне ароматами літа. Цвіт липи і ныічної фіалки, сире повітря. Я важко дихав. Цього разу не знудило, але відчуття все одно не з приємних.
- Доказ заберіть, - Райх простягнув кину міліціонеру. - Ми з практикантом пройдемось.
- Не так швидко, - з тіней висунулась фігура капітана Тонкого і я зрозумів, що можливо моя зіркова як для Олександрії кар'єра, на цьому і закінчується. Якщо капітан не полінувався приїхати серед ночі на місце злочину, значить я йому дуже потрібний.
- Вирішили розповісти мені як вести розслідування? - зсовуючи капелюх на потилицю запитав Райх.
В жовтому світлі ліхтаря його обличчя здавалось висіченим з каменю, з такими ж чорними вкрапленнями як на граніті від старого шраму. І тільки очі, як у кота, фосфором відсвічували в бік капітана.
- Ви собі можете займатись справами. А от курсанта Сокола я забираю.
- Курсант у мене на практиці. Чи забули? Я нагадаю.
- Він залишив казарму в порушення Статуту училища...
- За моїм наказом. Згідно з Циркуляром про спеціальний комісаріат я маю повноваження давати накази всім підлеглим без включення, оскаржувати такі розпорядження можуть лише підлеглі до мого вище стоячого керівництва. Сокіл ти скаржився?
- А? - я сіпнувся, зрозумівши що питання до мене, і швиденько замотав головою.
- Про те, що задіюєте курсантів для нічної служби ви мали написати доповідну! - не вгавав Тонкий, якого Тіль вже бісив. Я бачив як стиснулись кулаки виконуючого обов'язки директора. По обличчю капітана було видно, що фізіономія Райха викликає у нього стійке бажання поправити її хуком з правої. Але на нас дивились водії та слідчий, тому Тонкий намагався перемогти в словесній баталії. Відверто там йому нічого не світило. Комісар особливого призначення навіть не задіював свої здібності. Просто стояв і відбивав випади Тонкого нормами права. Від цього я відчував до Райха ще більше поваги. Не думав, що він настільки досконало знає законодавство. Принаймні з першого погляду Райх не справляв враження людини, яка дотримується букви закону.
- Згідно з положенням про Особливий комісаріат комісар особливого призначення підпорядковується начальнику управління міліції області. Про те, що я маю про щось доповідати вам там нічого не сказано.
- Сокіл мій курсант! Я маю бути поставлений до відома про залучення курсантів в спеціальних операціях...
- Згідно з розділом Вісім Кримінально-процесуального кодексу, стаття двісті п'ять, частина перша — втручання в процес слідства і дізнання яке проводиться Особливим комісаріатом забороняється. Виключень з цього правила не існує. Тож висновок — я мав повне право залучати курсанта, який перебуває в моєму підпорядкуванню в будь-яких слідчих чи розшукових діях, не ставлячи вас до відома, - Тіль позіхнув і повернуся до мене. - Ходімо, Філ.
Я пробував зиркнути на капітана Тонкого винувато. Мовляв, що з мене візьмеш. Я людина підневільна. Сірий спалах перед очима підказав, що роль я зіграв геть погано. Напевно блимнув очима як ліхтарями, що капітан Тонкий розцінить як черговий виклик.