Глава 37

З театру ми пішли практично ні з чим. Руйнувати стіни комісар Райх не поспішав, натомість розжився у директора планом підвалу.
Мені було і цікаво і страшно — Райх теж чув мелодію? Чи це тільки моя уява зіграла зі мною поганий жарт? А може і взагалі то просто вітер там за стіною свистів, а мені здалось, що грає сопілка.
Ми сіли в автомобіль, і повернулись до відділення міліції. І комісар знову відправив мене в архів. Я перебирав справи знову і знову, але нічого особливого не знаходив. Так і закінчився день.
Коли повернувся в кабінет до комісара, той стояв над картою театрального підвалу.
- Дивись як цікаво, - комісар покликав мене ближче.
Мені якщо відверто вже все було не цікаво. Я хотів їсти і спати. Останні дні просто виснажили мене. Але покірно підійшов до столу, і зазирнув на карту. Там було кілька різних квадратів, що мали зображати кімнати підвалу.
- Ось вхід, - став пояснювати комісар, він тицьнув пальцем. - А ось, дивись ще один вхід. З іншого боку.
Я теж подивився на позначку.
- Це виходить з того боку, який завалений? - здогадався я. - Так може він давно не існує через обвал?
- Може, - Райх посунув ватман, і під ним виявилась ще одна карта. - А ось це — план артскладів. Тих самих, де міліціонерів водив блуд. Тут теж є цікаве відгалуження, яке обривається.
- Ви думаєте. що під містом є потайні ходи? - здивувався я. - Щось типу системи катакомб?
- В архівах про це немає ні слова, - відповів комісар, пригладжуючи своє волосся. - Думаю що завтра зранку ми перевіримо ще де що. Як успіхи з архівом?
- Без змін, - відповів я.
Сам не знаю чому. Чомусь не розказав Райху про свої нічні пригоди. Не сказав, що справу Коропихи я сьогодні роздивлявся ще тричі. Сам не знаю чому. Але фотографія чоловіка приковувала погляд знову і знову.
Мабуть, я дуже боявся, що комісар спеціального призначення підніме мене на сміх. Хоч він і сказав, що я ключ до всього того що відбувається, та водночас така місія покладала на мене велику відповідальність. Я боявся помилитись. Видати щось таке, що поведе нас по оманливому сліду, і в результаті ми пропустимо справді важливі речі.
Тому тільки мовчав. А дочекавшись дозволу йти сам подумав, що треба перевірити міські катакомби. Якщо такі звісно є.
В училищі все було без змін. Якщо не рахувати того, що на контрольно-пропускному пункті я зустрів Тонкого, і вислухав рознос за неохайний зовнішній вигляд. Я і сам розумів, що мій єдиний пристойний костюм перетворився на мотлох. Від того і почувався кепсько. Ну а капітан не втримався від того, щоб не зірвати на мені своє зло за те, що я виявився таким от особливим. Не підконтрольним йому.
На спортивному майданчику теж було все без змін. Кілька кіл по смузі перешкод, на яких я ледве не відкинув копита. Втома накопичувалась такими темпами, що вже не хотілось навіть їсти.
Потім спаринг. Сьогодні для різноманіття Жора мене не чіпав. Потім душ, і нарешті вечеря.
Поки я жував котлету з макаронами до мене підсіли Юра і Дамір.
- Ми тебе ледве дочекались, - заявив Юрко. - Такі новини маємо!
- Які? - я насторожився.
- Вигнали нас після обіду в місто, типу як патрулювати, чи нічого від паркану не просочилось, - пояснив Дамір. - І от знаєш кого ми бачили? Шептуху!
А про бабу біля дривітні я, виявляється, вже і забув. Забагато всього відбулось за день.
- І що Шептуха? - підняв брову я.
- Причепурилась, - відповів Юра. - Хустка нова. Червона з квітами, сарафан теж, картатий, сама на себе не схожа.
Я важко глитнув їжу, що стала грудкою.
- Такі різкі зміни...
- Нас вони теж неабияк здивували, - кивнув Татарин. Він цмулив компот, з вкритого конденсатом стакана. - Ну і ми трішки за нею пройшлись.
- І?
- На базарі вона була, купувала кістки ялові, - відповів Дамір. - При чім багато.
- Дивно, - я кивнув.
- А ще вихвалялась, що син її повернувся, - припечатав Юра.
- Варіантів може бути два, - я теж узявся за компот, не солодкий, з кислинкою. - Або вона геть з глузду з'їхала. Або перелесник до неї причепився.
- І так, щоб його ніхто не помітив? - видихнув Юра тихо.
- Ти бачиш, що в місті чортзна-що відбувається, - не поділяв його розгубленість Дамір. - Сокіл видав саме ті два варіанти про які я і сам думав.
- І що тепер? Скажеш комісару Райху? - запитав Юра.
- Може самі перевіримо? - запропонував я.
Юра несвідомо мотнув головою. Йому очевидно і пригод з блудом вистачило. А перелесник воно ще гірше. Приходить до тих, хто втратив близьку людину, хто горюю. Приймає подобу мерця, вдає що він живий, і тягне з людини життєві сили. Це навіть не підмінок. Це цілком розумна і хитра істота. І при цьому позбавлена всього людського.