Глава 25

В казарму я повертався в змішаних відчуттях. З одного боку у мене залік з латини  і правил дорожнього руху не зданий, і до державних іспитів готуватись треба. З іншого – справа практично не зрушилась, але  в ній куди як цікавіше, ніж готуватись до нудних дисциплін. Все одно водієм мені не стати – всі механіки в один голос лаялись, коли я сідав за руль.  А латина – і того більше непотрібний предмет. Толку від знання католицьких і протестантських молитов, якими так пишаються німці?

Та більше бентежило навіть не це.  А та обставина, що події навколо мене розвивалися так швидко, що для старих звичок просто не залишилось місця. Я не був занадто близький з курсантами – нас зігнали вчиться з різних шкіл, і відшукати серед них друга я так і не спромігся. Але за останній тиждень я практично забувся і про стару компанію з притулку. Мене не тягнуло до вокзалу потеревенити з Францом і Брутто. Я наче викреслив їх з своєї пам’яті, захоплений новим знайомством з комісаром Райхом. В Тілі було щось таке, що змушувало до нього прислухатись, авторитет, який хотілось поважати.

Я не знаю, що це було, але чомусь з’явилась якась крихітна надія, що коли все скінчиться комісар Райх забере мене з собою в головне управління в Зиновіїв. Це б на крок наблизило мене до мети всього свого життя –   відшукати своїх рідних, дізнатись про них хоч щось.

Минуле саме мене наздогнало.

Я вийшов з тінистої алеї майже до паркану училища, і зачепився поглядом за дві фігури в затінку абрикоси. Добриня нюхав квіти, які розпустились на  клумбі. Франц ліниво чистив нігті кишеньковим ножем.

- Філ, Сліпий дуже злий, - сказав Франц, який завжди до мене краще ставився.  

- Я завтра зранку йому занесу борг, - я просто не встигав сьогодні. До вечірньої перевірки часу було в обріз. І бігти на інший кінець міста я не міг.

- Ні, - Добриня випрямився, приминаючи тюльпани на клумбі здоровим черевиком. Ніхто б  не сказав, що цей богатир насправді промишляє кишеньковими крадіжками. Існує стереотип, що „щипач” має бути малим і вертлявим. Але Добриня завжди користувався своєю показною незграбністю, щоб підібратись до кишені роззяви. – Сліпий сказав сьогодні. Ти і так прострочив. Не відвертишся, - Добриня криво усміхнувся. Від доброго у нього був напевно тільки апетит. А особисто мене він недолюблював ще з часів навчання в інтернаті. Бувають такі люди, які терпіти не можуть несправедливість. От Добриня сприймав несправедливістю кожен прояв нормального ставлення нянечки до інших дітей.

Я зітхнув. Гаманець мені гріли дві прихоплені у Щербинки десятки. Але занести борг Вовці мені все не було часу.

- Гаразд, передайте, що занесу сьогодні, - погодився я.

- До півночі, - сказав Франц.

-  А це Сліпий тобі передав, - Добриня рухався стрімко, перетікаючи з одного положення в інше. Крок і він вже біля мене, спалахнуло в червоних сонячних променях лезо затиснутої між пальців бритви. Як жаринка.

Я блокував удар рукою на рефлексах, поріз вийшов ковзаючим, спорюючи шкіру на передпліччі. Добриня замахнувся знову, але Франц перехопив його за плече:

- Сліпий сказав привіт передати, а  не покалічити.

- Ми ще продовжимо, - пообіцяв Добриня. І сплюнув мені під ноги.

Хотілось врізати йому з усіх сил. Щоб звернути на бік противного носяку. Але я тільки кивнув. Прямо під стінами училища влаштовувати бійку я не хотів. Капітан Тонкий може тільки і чекає від мене якогось зальоту. Звидимось ще.

Глянув на свою сорочку – ось це було образливо до сліз. Сорочок у мене раз два і скінчились. А відіпрати кров з тонкого полотна – задача не з простих. Скільки не три, все одно зелені плями залишаться. Гади. Мені б напевно не було так образливо, якби просто морду натовкли. Як завтра іти до комісара Райха  в брудному одязі? Я ж практикант комісара особливого призначення!

КПП я проходив дуже роздратований. Напевно тому Жора, який займався на спортивному майданчику, мене і не зачепив. Я забіг в санчастину, медсестри там вже не було, проте аптечка була на місці – відперти двері для мене було раз плюнути. Навіть параноя сколихнулась ледь помітним щупальцем, так мало  я задів сили.

Перев’язав поріз, і вже потім пішов переодягнутись. Встиг до перевірки.

Фірман окинув нас оком, і відправив бігти крос.

- Завтра, дівчатка, у вас марш-кидок на Луках, - порадував нас тренер. – Раджу ввечері не наїдатися.

Після пробіжки були зайняття з рукопашного бою. І я зрозумів, що Жора не дарма мене не чіпав раніше. У нього з’явився прекрасний шанс відігратись за своє вранішнє приниження в руслі учбового процесу. Товстун аж рвався в спаринг зі мною. А викладачу тактичної підготовки, що окрім іншого вчив нас битись, було відверто лінь влаштовувати жеребкування. Він розбив нас на пари, і присів на перевернуту колоду, спостерігати за технікою.