Глава 6

З початком війни радіоприймачі в населення конфісковувались. Працювали лише гучномовці, розвішані на стовпах по місту. Я знаходжу такі превентивні міри від ворожої пропаганди обґрунтованими. Після укладення мирного пакту людям звісно частину приймачів повернули. Але виявилось, що не лише влада транслює новини в ефір.

Іноді в динамік проривається Пекло. Голоси, що зводять з розуму, відлунням селяться в черепній коробці, штовхаючи людей на дивні речі.

Останні роки не сертифіковані Комісаріатом зв’язку приймачі незаконні.

Але хіба це зупинить хлопців, які хочуть полоскотати собі нерви?

Мати Густава працює на вузлі телефонного зв’язку. Роздобути для спритного хлопця кілька відпрацьованих деталей немає проблем.

Густав, якщо відкинути його дружба з Жорою, дуже толковий хлопець. З кількох котушок, дроту і ще бозна чого, він змайстрував приймач, який тепер і демонстрував курсантам. Купався в миттєвій славі. Біля його нар згрупувалось чоловік п’ять, всі зазирали в його детекторний приймач. Як сороки.

Жора розмотував дріт антени.

- Зараз, зараз, - з азартом прошепотів Густав. – Нічні хвилі. Вночі вони завжди активніші.

Я одним оком глянув на металеві повзунки перемикачів, які смикав курсант. В маленькому динаміку, бережно припаяному до пристрою, почулось шипіння. Сяйнула неочікувано затерта мельхіорова гексаграмма, вигоряючи вщент.

Хлопці відсахнулись від розсипаних в різні боки крихітних іскорок. Почулись смішки вперемішку з лайкою. Нервовість вони намагались приховати за показною брутальністю.

- Припиніть це, або я піду до капітана, - раптом тонко озвався Юра. Його голос дав півня.

- Стояти, - Жора перегородив хлопцю шлях. – Перестань. Продовжуй, Гус.

- Це не за правилами, -  Юра вперто махнув головою. – Це заліт.

- Сіпнешся, носа зламаю, - пригрозив здоровань.

Юра не злякався. Рвонув до виходу з казарми. Жора вистави ногу, ставлячи йому підніжку. І стукач покотився по облуплених дошках, а Жора перехопив його за руку, відпрацьованим прийомом викручуючи суглоб.

І тут динамік приймача озвався шипінням.

- ... хатка на куррряччччих ніжжжжках, навколо тин з кобилячччччими чччеррррепами...

Голос рипуче шепотів слова, що складались в казку. Нічого такого від чого б стало погано. Але я вже зрозумів, що ми не на хвилю новин наткнулись. Скотився з ліжка, копняком збиваючи Жору з ніг, Юра звільнився, і дременув з казарми геть.

- Сокіл, вб’ю, -  загрозливо крикнув Жора повертаючись до мене. Його очі налились кров’ю, в’їдливий голосок з динаміку приймача все шепотів і шепотів свою казку, яка проривалась до нас крізь перешкоди і рипіння, і здавалось це звучить голос самого пекла.

Під його дією Жора ніби спав в транс, в руці нізвідки з’явився кишеньковий ніж. Скляні очі здорованя дивились крізь мене, але рухався він несподівано швидко. Кинувся в стрімкому русі, я ледве вивернувся, б’ючи ребром долоні по простягнутій до мене руці, удар мав би вибити ніж, але тільки дужче розізлив Жору. Він як танк пер на мене, я схопився за поручень двохярусного ліжка, підтягнувся і перескочив нари, м’яко приземляючись з іншого боку. Мала вага іноді гарна перевага.

Штовхнув хлопців, що ніби зачаровані слухали пекельні голоси. Вирвав динамік з Густавових рук. І кинув на підлогу.

- Відставити! –голос капітана Тонкого прогримів серед нас як удар каменю по шибці. Реальність на мить вицвіла, а потім розлетілась клаптями сірого попелу. І все стало як було до ввімкненого радіоприймача.   

Тільки скрутився калачиком на підлозі Жора, ховаючи під собою відбиту руку. Відповз геть від приймача Густав.

Капітан підійшов до радіо, спихнув його на підлогу, і кількома важкими ударами блискучого чобота розбив вщент.

- Що з ним? - кивок на Жору.

- Об ліжко вдарився, - я знизав плечима.

Самого мене трішки трусило. Потойбічний вплив пройшовся дрібними кігтика по спині, змушуючи відчувати і власну нікчемність, і потяг почути голос казкаря ще раз. Ми називаємо цей голос Баюн – може заколисати так, що не прокинешся.

- Курсант Шепель! - грізний погляд Тонкого зупинився на Густаві, що виглядав біліше стін. – До мене в кабінет. Всім іншим не покидати приміщення!

Капітан відштовхнув ногою потрощені деталі, і не озираючись пішов геть.

І тільки тут мені дійшло, що у мене в куртці лежить контрабандний парабелум.  А зараз судячи з усього почнеться обшук.

- Капітан Тонкий! – я рвонув з казарми, на ходу просовуючи руки в рукави куртки.

- Потім, Сокіл, - від мене відмахнулись, як від комахи. – Повернуться  в казарму і чекати подальших розпоряджень!

- Так точно! – я витягнувся в струну. І як тільки капітан відвернувся пірнув в туалет. Там без зайвих рухів вийняв з кишені пістолет, і витягнув з стіни біля рукомийника одну з цеглин, в утворену нішу поклав зброю, прикрив цеглою назад.

Такий собі сховок. Придуманий мною на критичний випадок. Ніколи б не думав, що доведеться ним скористатись.

Я обтрусив пальці від бетону. І вже спокійно повернувся в казарму.

- Настукав, Сокіл? – єхидно запитав Жора.

- Піди пожалійся, що я тебе ударив, - запропонував йому я.

- Іди ти, - Жора підняв з підлоги свій ніж, склав його і прибрав у кишеню. Подивився на Юру, що похмуро сидів на своєму ліжку. Але нічого курсанту не сказав.

За мить в казарму зайшло четверо третьокурсників, з пов’язками чергових  на рукавах. Їх супроводжував сонний лейтенант Дніпров, викладач водійської підготовки. Хлопці почали перевертати наші речі. Зазирали під матраци і подушки, перевіряли шафки, і тумбочки.

Знайшли лише кілька ножів, але порушенням це не було. У когось витягнули пляшку самогону.

- Відбій! – скомандував лейтенант, коли обшук закінчився.

Густав в казарму так і не повернувся до ранку.

Я лежав без сну. Почута з динаміку казка ніби зачепила якісь струни в моєму тілі. Все ще резонувало, проходячи хвилями по хребту. Заснути було категорично неможливо. Зарадив би солодкий чай, але де його узяти серед ночі?