Частина 3. Форми спілкування.

У цій частині хочу поговорити про те, як ми спілкуємось між собою, обмінюємося інформацією. Які форми спілкування сприяють найкращому розумінню людей, а які ні? Які умови та обставини впливають на взаєморозуміння? Який найкращий спосіб донести потрібну інформацію до співрозмовника. Розглянемо деякі види бесіди як форми спілкування, проаналізувавши їх ефективність у різних випадках – суперечки, дискусії та відповіді на питання. Пам'ятаючи при цьому, що кожна форма «працює» на своє завдання.

Говорячи про ефективність різних форм спілкування, треба визначити, що взагалі є мірилом цієї ефективності. На мою думку, краще за все вважати мірилом такої ефективності кількість інформації, яка передана від одного співрозмовника до іншого. За оцим критерієм і розглянемо варіанти спілкування, на цих «вагах» і зважимо різні його форми.

Суперечка

Суперечка є найактивнішою формою бесіди. Це спілкування між незгодними опонентами, найбільш енергійний варіант розмови. У ній, за визначенням, є обов'язковим конфлікт думок опонентів. У суперечці ви доносите свою точку зору саме активно, можливо навіть до агресивності чи нав'язливості. При цьому ініціативу у висловлюваннях вважаєте за доцільне залишати за собою і не упускати її.

Така форма не є найкращою для донесення інформації від вас до співрозмовника, тому що існує можливість затиснути сприйняття співрозмовника та закрити його «на приймання». Він може просто замовчати, демонстративно або від безнадійності.

У цьому випадку кількість інформації, донесеної до співрозмовника, буде мінімальною. Це спосіб прийнятний лише тоді, коли вам не важлива думка опонента або ви заздалегідь вважаєте її помилковою та хочете саме нав'язати свою. Тут важливі не аргументи, а тиск, апломб і впевненість у собі. Завдання сперечальника – не переконати суперника, а переспорити, змусити погодитися з вами. Може, навіть просто перекричати.

Доводи суперника, найімовірніше, навіть не сприймаються як аргументи. Сперечаються зазвичай з ідейними противниками. Дослухатися до співрозмовника – не варіант для цієї форми.

Образно це схоже на бійку, в якій перемагає рішучіший. Хто там мав слушність по суті? Не важливо. Правим буде визнаний той, хто переможе.

Однак при коректному веденні спору все ж таки можливе взаєморозуміння. До нього веде важкий шлях з'ясування точних формулювань у спірній темі, обговорення понять та термінів, базова ввічливість.

Дискусія

Є інша форма спілкування – дискусія або обговорення. Це майже те саме, що й суперечка, але принципово м'якше та спокійніше. У дискусії відсутня спірна теза як центр конфлікту інтересів. Думки в опонентів все ж таки різні, але конфліктність не гостра. Існує шанс дослухатися до іншої сторони, тому що існує сам інтерес до позиції протилежної сторони як такий. Опоненти слухають та чують один одного, дослухаються. «Чутність» помітно підвищується.

У цьому випадку ініціативи співрозмовників перебувають у паритетних співвідношеннях. Вони рівні за активністю, використовують свої аргументи та докази, приймають заперечення та доводи протилежної сторони. Вони взаємно поважні та шукають точки дотику думок та позицій, з'ясовують суть розбіжностей. У цьому випадку співрозмовник вас почує краще, інформація буде передана у більшій кількості.

Дискутують зазвичай із друзями, або краще назвати їх доброзичливо налаштованими опонентами. Образно цей процес схожий на гру в шахи – всі фігури на дошці, правила відомі заздалегідь, «всі ходи записані». Головним девізом такого спілкування є конструктивна критика та пошук істини.

Відповіді на запитання

А є третя форма спілкування – відповіді на запитання. Ви відповідаєте, а співрозмовник запитує. Це найкращий спосіб за ефективністю спілкування. Кількість переданої інформації від вас до співрозмовника буде максимальною (важлива ремарка – до свідомого співрозмовника). У цьому випадку ініціатива у розмові належатиме йому. А відповідатимете ви. Інформаційний потік піде від вас.

Ця форма складніша тим, що важко дочекатися того моменту, коли співрозмовник захоче поставити вам запитання. Така ситуація виникає рідко, тому її потрібно створити або просто почекати, коли співрозмовник захоче або буде змушений ставити запитання.

Але якщо вже вдалося дочекатися, коли вам ставлять питання, то ви у виграші. Тут можна привести як порівняння принцип боротьби дзюдо, в якій ми використовуємо енергію супротивника, що нападає, для того, щоб виграти бій. Ваш співрозмовник бере на себе ініціативу приблизно так само, як у дзюдо супротивник атакує вас. А ви захищаєтесь, використовуючи його енергію. І ви перенаправляєте його енергію в потрібний вам бік. Це дозволяє досягти успіху як у спорті, так і в розмові.

У чому ж тут секрет? У тому, що у разі вашої відповіді на запитання співрозмовника його сприйняття найбільш відкрите. Коли співрозмовник ставить питання, він найбільше готовий отримати відповідь і почути її, відкритий для отримання інформації. Це і є найкращий спосіб для донесення інформації. Він вас вислухає уважніше і зрозуміє з більшою ймовірністю.

Для цього варіанта спілкування підходить й інше образне порівняння – риболовля. Хороший рибалка повинен уміти терпляче чекати на клювання з вудкою в руках, а не хльостати нею роздратовано по воді. При цьому досвідчений рибалка рибу ще й підгодовує.

Ці співвідношення стосуються всіх – і дружніх співрозмовників, і опонентів у суперечці, і учнів під час навчання.

Навіювання

Існує і четвертий спосіб спілкування – навіювання. Це зовсім особливий випадок. Тут про дружнє порозуміння не йдеться взагалі, про ініціативу опонента не йдеться як про таку. Аргументація теж не використовується як така. Бо у цьому випадку одна зі сторін бере участь у спілкуванні скоріше вимушено та несвідомо, не з власної волі.