Зрозуміло та Приємно

У попередній главі йшлося про принцип сприйняття вхідної інформації типу Вірю-Не вірю. Це важлива частина Матриці, але не найважливіша. Тож підемо далі.

А ось фільтрація інформації за принципом Зрозуміло та Приємно – це, мабуть, і є найбільш дієвий елемент Матриці сприйняття. Існують, звісно, й інші – професійні, вікові, політичні, релігійні. Хлібороб насилу зможе зрозуміти вченого, слюсарю буде важко домовлятися з фінансистом, музиканту не легко розмовляти з лікарем. «Батьки та діти» – вічна проблема всіх часів. Олігархи та трудящі – постійні антагоністи. А віряни та атеїсти взагалі говорять різними логічними мовами.

Ці труднощі взаєморозуміння відомі, вони реально існують. Але не про них зараз мова. Говоритиму тут про той принцип сприйняття інформації, який вважаю головним для всіх видів спілкування, бо він працює для всіх категорій співрозмовників, а найчастіше під час сприйняття «продукту» від засобів масової інформації. Я назвав його Зрозуміло та Приємно. Звісно що він складається з двох цих частин. Вони загалом окремі, але тісно пов’язані. Тому й поєдную їх «під один дах».

Спочатку спробую пожартувати щодо того, навіщо взагалі я створив цю книгу. Навіщо взагалі розглядати всі ці хитромудрості сприйняття інформації? Адже дійшов вже до… не першої глави, а мову веду про одне і те саме, тільки з різних боків. Бо існують ЗМІ…! Їх багато! Вони відіграють у нашому житті величезну роль. «Продукт» цих самих ЗМІ ми колективно вживаємо щоденно. Масово! Ми залежимо від цього продукту. Тож треба його якось назвати, бажано з гумором.

Серед людей прижилася така назва – «локшина на вухах». Що з нею зазвичай роблять? Вішають. Звісно ми пишемо ці слова у лапках, маючи на увазі продукт не кулінарний, а інформаційний. До того ж ми розуміємо, що він не корисний, а шкідливий. Бо, простіше кажучи, це брехня, якою нас «частують» з цих самих ЗМІ. Як захиститися від брехні? Є два «вірні» способи. По-перше, треба притискати вуха до голови, щоб «локшина» не змогла зачепитися. По-друге, треба тримати долоні над головою «домиком». З тією самою метою.

Уявили себе під час таких дій? Добре. Посміхнулися? Правильно. Бо це поради жартівливі. А якщо серйозно? Чи вся інформація у ЗМІ є брехнею? Дуже сподіваюсь… навіть впевнений, що ні. Точно знаю за власним досвідом, що багато чого є у ЗМІ корисного та правдивого. Але ж як відділити корисне від шкідливого, «зерна від полови», відфільтрувати правдиве від брехні? За допомогою яких фільтрів? Складне завдання, але для цього й варто написати книгу з певними психологічними порадами. Тож продовжу описувати фільтри, як я їх бачу.

Найширше джерело інформації для сучасної людини – Інтернет. Слово пишеться з великої літери, і це абсолютно правильно. Як ми сприймаємо його? Що в ньому шукаємо та що знаходимо? Відповідь не оригінальна – кожен знаходить своє. Інформації багато – вистачить усім, на будь-який смак. І кожен вибирає її відповідно до своєї Матриці сприйняття.

Неодноразово стикався з таким феноменом, коли різні читачі знаходять у величезному інформаційному полі свої «переконливі» докази власним апріорним переконанням. Якщо я хочу довести опонентам, що сніг чорний – знайду такі докази без особливих зусиль. «Гугл мені в допомогу» – цей принцип працює відмінно, треба тільки правильно ставити пошукові питання. А якщо я заздалегідь впевнений, що сніг зелений – то це питання також вирішується без проблем. І таку відповідь я також знайду. Зможу сперечатися з опонентами, маючи «козирі» на руках. Їх багато, відповідей, і вони такі різні.

Тож Інтернет є величезною інформаційною системою. Він є врешті-решт інструментом отримання інформації. І ним звісно треба вміти користуватись, як і будь-яким інструментом.

Приклад зі снігом, звичайно, жартівливий та перебільшений. Але реальні питання, особливо в політичній галузі, задаються у пошуковій системі різними людьми, маючи початкову діаметральну протилежність у орієнтації. І знаходять свої стверджувальні відповіді. Чому так? Відповіді неправильні? Ні, пояснюється це тим, що всі відповіді проходять все ті ж фільтри сприйняття, які притаманні тому, хто ставить запитання. При цьому одні з них читач сприймає як правдиві та гідні уваги, а інші відкидає як сумнівні чи хибні.

Відповідей на запитання багато, інформація різноманітна. Тож як ми її кваліфікуємо та оцінюємо? За якими критеріями? Найважливішими з них вважаю Зрозумілість та Приємність інформації для слухача. Якщо інформація, що надходить, Зрозуміла та Приємна – вона істинна, якщо ні – «цього не може бути», хибна та й годі! Слід наголосити, що ця фільтрація відбувається значною мірою підсвідомо та емоційно, хоч і застосовуємо слово з коренем «розум». Людина часто не може керувати власними відчуттями. Тому все незрозуміле є водночас і неприємним.

Якщо моя політична партія, релігійна конфесія, нація, культурні цінності та музичні уподобання визначені в інформаційному повідомленні як добрі – все це звісно справжня та очевидна правда. Якщо ні – «фу, яка нісенітниця і дурниці!» Самокритичність – рідкісна властивість на практиці. Це про принцип Приємно.

Що часом дуже покращує взаємини між людьми? Лестощі. Хоч такі висловлювання часто не є відвертими, але ж як приємно слухати! Хочете, щоб начальник вас відпустив раніше з роботи – скажіть йому, що він мудрий керівник. Хочете, щоб клієнт заходив до вашого закладу частіше – кажіть йому приємні слова. «Солодка» мова дуже сприяє гарному розумінню у побуті, а також під час отримання інформації зі ЗМІ. Хочете, щоб цільова аудиторія слухала вас уважніше – кажіть людям, що вони найкрасивіші у світі, що вони найрозумніші, що вони най-най-най... Ще непогано додати щось про стародавнє походження нації та планетарні здобутки у культурі. Хай слухачі «пливуть» на щасливих хвилях, їх вуха при цьому скоріше займуть кращу позицію для розташування «локшини». Доводити щось при цьому зовсім не обов’язково.