Пам'ять

Поговорімо про людську пам’ять. Якою вона може бути та на що схожа? Пам'ять може бути великою чи маленькою. У техніці її обсяг вимірюється у гігабайтах чи мегабайтах. Для людини оцінка може бути лише якісною. Для багатьох професій буває дуже цінною здатність зберігати у пам'яті велику кількість даних. Чим більше в людини пам'ять, тим вона цінніша як фахівець у найрізноманітніших сферах.

Але хороша пам'ять ще не є ерудицією. Ерудиція людини – це здатність запам'ятовувати та зберігати в пам'яті деяку кількість інформації, це мозковий «жорсткий диск», постійна пам'ять. При цьому окремим завданням для ерудиції є здатність швидко отримувати інформацію з пам'яті. Мало пам'ятати щось, потрібно ще зуміти вчасно і швидко згадати необхідний матеріал. У телевізійній грі «Що, де, коли?» ця властивість проявлялася яскраво та ефектно.

Як покращити цю властивість? У пам'яті комп'ютера ми організовуємо інформацію у файли, папки, директорії та диски у такій формі та розкладці, яка є максимально зручною для подальшого її пошуку. У розумної людини пам'ять теж має свої «полиці», «стелажі» та «папочки», тобто систематизацію знань, як у добрій бібліотеці, з табличками та ярликами. Крім цього, запам'ятовувати інформацію людині допомагають асоціативні маркери та мнемонічні прийоми. Тобто складний для запам'ятовування предмет асоціативно пов'язується з чимось простим та звичним. І через нього витягується з пам’яті при згадці.

На мій смак, бібліотечні полиці з системно розташованими на них книгами і є найкращою ілюстрацією для добре організованої пам’яті ерудованої людини. А у нерозумної людини вміст пам'яті – це безсистемний «мотлох на горищі», як висловився Холмс у Конан-Дойля. Дуже вдале образне порівняння. Чи може бути краща ситуативна ілюстрація для цього випадку? «Скарб» на «горищі» є, але дістатися його зась.

Отже, ерудиція – це велика пам'ять плюс здатність швидко згадувати потрібні елементи. Ще раз іншими словами, ерудиція – це добре систематизована пам'ять великого об'єму та швидкої дії, «вінчестер».

Чи завжди людська пам'ять відповідає таким високим вимогам? Розберемо кілька аспектів мислення, пов'язаних з нестачею пам'яті. У житті трапляються випадки, коли людина не може усвідомити певний обсяг інформації з тієї простої причини, що в неї ця інформація «не вміщується в голові». Вона не може зрозуміти її цілком чи просто запам'ятати, бракує «ємності вінчестера». Тут уже нічого не вдієш, природа... Комусь неважко вивчити напам'ять кілька сторінок із великої книги, а хтось не може запам'ятати таблицю множення до десяти. Чи все так біологічно безнадійно? Чи можна щось зробити для покращення? Розглянемо на прикладі.

Для наочності розгляду введемо в дію двох персонажів. Нехай у ситуації беруть участь дві звичайні людини: одна – Вчитель, який володіє складною інформацією, а інша – Учень без належної кваліфікації. Вчитель розповідає завдання Учню у необхідних за складністю термінах. А Учень у нашому прикладі не може засвоїти науку. Чому таке може бути, виходячи з наших аналогій? Ось мої варіанти.

Перше – Учню не вистачає здібності запам'ятати матеріал, у нього слабкий «вінчестер». Вихід – Учень може вести додаткові записи для пам'яті, розширюючи таким чином власну пам’ять через допоміжні носії. Назву цей шлях «шпаргалкою» або конспектом чи довідником.

Друге – інформація для вивчення подається недостатньо системно. В цьому разі Учень може спробувати «дефрагментувати» свій мозковий «вінчестер», тобто розкласти інформацію у пам’яті більш раціонально та системно, без пропусків. Для цього будуть корисні таблиці, схеми тощо.

Третє – інформація подається без урахування психічних властивостей Учня. Варто згадати той факт, що «глядачі» краще сприймають інформацію у наочному форматі, а «слухачі» у звуковому. Зображення та звук по-різному «заходять» до свідомості людей.

Четверте – Учень не може усвідомити нові терміни та поняття через відсутність їх аналогів у своєму попередньому досвіді. Вихід – вводити до навчання додаткові асоціативні зв'язки між новим матеріалом і наявним раніше досвідом. Тобто, Учню треба показати, на що схоже нове, виходячи з того, що він вже бачив раніше. Тут потрібно пам'ятати основне правило мислення – людина може мислити лише тими категоріями та поняттями, які вона має в наявному «багажі». Нове звичайно входить туди як розвиток старого, через асоціативні зв'язки.

П’яте – основна пам’ять перевантажена шкідливою ідеєю. Про неї далі.

                                                               Домінуюча ідея

У будь-якому випадку людська або технічна пам’ять має свій кінцевий обсяг. І його можна «засмітити» шкідливими або громіздкими програмами чи ідеями, які мають великий розмір. У техніці великий розмір програми буває у прямому сенсі, а у психології напишемо цей «розмір» у лапках. Тобто набагато цікавішими для нашого розгляду можуть бути випадки, коли пам'ять у людини є і працює вона, загалом, непогано, але однобоко. Людина непогано розуміє і пам'ятає, але тільки в одному напрямку. Якість роботи його мозку вибіркова у різних темах. Так буває, коли свідомість цієї людини перевантажена якоюсь домінуючою ідеєю, яка займає всю її уяву та пам'ять.

Чи можна цей психологічний ефект образно з чимось порівняти? Спробую. Домінуюча світоглядна ідея при сприйнятті інформації часто нагадує бінокль, через який людина дивиться в далечінь. Вона перебільшено бачить все, що знаходиться вдалині в полі зору бінокля, але при цьому просто не помічає те, що близьке, що випадає з вузького поля зору.

Це схоже також на комп'ютер, в який завантажили одну занадто велику за об'ємом програму, яка займає переважну частину пам'яті. Ця програма часто «зависає» сама собою через власну громіздкість і при цьому не залишає місця для завантаження нових програм. Людина з перевантаженою пам'яттю може говорити лише на одну улюблену тему, сприймає нову інформацію лише у своїй домінуючій темі. Інші теми не розуміє та ігнорує. Самокритичність також вибіркова.