3. Підступний план

3. Підступний план

- Ага! – голосно закричав Томас, дратуючись так, як не дратувався вже давно.

Заспокійливі ліки робили свою справу, і він помічав, що кошмари, які раніше мучили його кожної ночі, потроху відступають, вже навіть бували такі періоди, що він не прокидався в холодному поту серед ночі, з жахом відчуваючи, як паратаніс відрізає йому ноги. 

- Ти вирішив мене доконати?! Я! Не! Піду! Надвір! Зрозумів, гівнючий шматок залізяки?! Тепер уже принципово! 

У Томаса було бажання підійти й схопити того собаку за пухнастого хвоста й шваркнути об стіну так, щоб аж деталі посипалися. Він навіть схопився на ноги, не крекчучи, як завжди, вдаючи, що неймовірно скалічений, надзвичайно страждає і йому важко пересуватися, як робив це завжди при Моллі, а бадьоренько, жваво, забувши про все на світі. Кинувся до собаки, намагаючись для початку дати йому копняка, але той, наче відчув настрій Томаса, відстрибнув убік в найостанніший момент, і чоловік із розмаху гупнув ногою, взутою в домашній капець, у дверне полотно. Тонкий пластик видав скрипуче «Кррреккттт!» і проламався. Нога чоловіка застрягла в дірці у дверях. 

- Крудель тобі в дупу! Гармату в зад! Що ж таке! Йоркширський ти барбарис! Ти бачиш, що ти наробив! – Томас лаявся і намагався витягнути стопу з дверей.

Добре, що хоч чутливість протезів стояла на середньому рівні: поки ще Томас звикав до них, і тому йому не адаптували відчуття ніг до такого рівня, який мав увесь його організм. Томас уявив, що добряче забив би пальці ніг, лупаючи у двері звичайною, своєю ногою.  

Він почав смикатися, намагаючись витягнути стопу з пластикового капкану. Куди там! Застрягло намертво. Добре, що на ногах були капці. Томас все-таки виколупав ногу з капця, так і лишивши останній стирчати у дверях. Тупнув звільненою ногою по підлозі, щоб відчути, чи не пошкодив він чого-небудь у протезі, і аж тоді, злий, як крудель, обернувся до собаки.

Пес сидів віддалік, очевидно, увесь цей час зацікавлено спостерігаючи за маніпуляціями Томаса з дверима, капцем і ногою. 

- Чого витріщився, дурна залізяко? Тепер двері! Хто їх поремонтує? За все треба платити гроші! А в мене їх катма! Хіба що продам тебе і за виручені гроші зроблю ремонт!

Томасові несподівано сподобалася така ідея. Пізніше, коли він розбереться з цим шматком робота, він подумає про це більш детально. Хоча, мабуть, соціальні служби слідкують за такими справами, пес, напевно, десь у них записаний як помічник для «людини з фізичними порушеннями». Адже зараз толерантно ставилися до таких людей і було не прийнято використовувати слова "інвалід" або "каліка". А Томас не соромився їх використовувати, часто дражнив цим Моллі, яка завжди морщилася і виправляла свого підопічного.

Так, Томас був не дуже приємним типом. Він сам це знав. І навіть бравився цим, підкреслював свою нахабність та дратівливість...

- Так, ти швидкий і навіть не дурний, признаймо це, - задумливо проговорив чоловік.

Він все-таки висмикнув капець із дірки з дверей, і звідти немилосердно почало дути: протяг "вікно-двері" робив у кімнаті справжній вітруган. Дощ за вікнами не припинявся, калюжа під підвіконням вже потекла довгим вузьким язиком до пухнастого килима, що лежав по центру кімнати.

- Добре, тоді ми зробимо по-хитрому, - кивнув сам собі Томас.

Він вирішив не говорити нічого вголос, бо хто його знає, що там у тих собак усередині. Цей пес, може, такий розумний, що краще Томаса в шахи грає і читає китайські ієрогліфи! Це ж штучний інтелект!

«А ми його переможемо людською хитрістю й непередбачуваністю! Мій план уже вимальовується!», - подумав чоловік. 

Чи то протяг його остудив, и то він все-таки трохи перелякався за свою ногу, яку отримав від держави, і якби зламав чи пошкодив, то й справді перетворився б на каліку, бо оплатити ремонт у Томаса грошей не було (адже зразу було зрозуміло, що його ноги – це дуже дорогі штуки).

Отже, в Томаса виникла ідея і почав формуватися один цікавий план, як остаточно позбутися цього зовсім непотрібного йому собаки.

- Окей! – махнув чоловік рукою. – Карпак із тобою! Підемо гуляти! Зараз, я вдягнуся...

Томас взув черевики, натягнув плащ, взяв парасольку і відімкнув двері капсули. Увесь час, поки чоловік все це робив, собака сидів і мовчки розглядав Томаса.

- Виходь, я за тобою! - Томас відчинив вхідні двері.

Пес не зрушив з місця. 

- Та я теж піду, обіцяю! – мирно промовив чоловік, намагаючись додати в голос м'якості та впевненості. – Тим більше, ти завжди можеш повернутися через вікно, як зробив це вже один раз. Хіба не так? – Томас вказав на розбиту шибку. 

Собака теж повернув голову й поглянув туди. А потім, метеляючи хвостом, побіг за поріг. Сів у коридорі, чекаючи, поки Томас вийде та замкне двері.

- Ходімо, ходімо, - покликав Томас собаку за собою, примирливо глянувши йому в очі. – Будемо вважати, що ти мене провчив.

Пес догнав чоловіка й побіг біля ноги.

Ідучи по коридору, Томас скошував погляд на робопса і в душі зловтішно посміхався.

Адже він пам’ятав, що за рогом його будинку починається берег річки, яка має високі муровані береги, і цим схожа на широкий канал. Саме там можна було ненароком штовхнути пса у воду. Адже в нього всередині, мабуть, якісь електричні схеми. Закоротить – і всі справи. А Моллі Томас скаже, що пес утік...