Заключні слова

Це моя перша книга. Вона народилася з мого серця, з мого особистого досвіду виховання дитини з аутизмом.

Я бачила, як непросто навколишній світ сприймає «інакшість». Як часто замість прийняття приходить нерозуміння. Як багато сил потрібно родині, щоб захистити, підтримати, пояснити.

Але водночас я ніколи не зустрічала добріших, щиріших і відданіших людей, ніж діти з особливостями розвитку. Вони люблять не «за щось». Вони люблять просто так. Без умов. Без масок. Без гри.

Всі особливі діти прагнуть найпростішого й найважливішого – щирого прийняття. Вони хочуть, щоб їх почули не лише словами, а серцем. Щоб їх намагалися зрозуміти, а не оцінити. Щоб поруч із ними не відчувалося дистанції чи жалю, а було відчуття рівності й поваги. І як кожна дитина у світі, вони потребують любові – теплої, безумовної, тієї, що не ставить вимог і не порівнює, а просто обіймає й підтримує.

Я щиро вірю: коли змінюємося ми, змінюється і світ. Коли ми вчимося бачити серцем, зникає страх перед відмінностями. І тоді замість ярликів з’являється повага, замість відчуження – тепло, замість байдужості – підтримка.

Сьогодні Тимофія безумовно любить його родина. І люди, які приходять у його життя, поступово відкривають для себе його справжнього – чутливого, доброго, щирого. Вони бачать не ярлик і не особливість, а людину. І для мене це – найкраще підтвердження того, що коли дивитися серцем, любов завжди перемагає упередження.

Окремо хочу сказати про художника цієї книги  Тимофія Кравченка. Він має особливий погляд на життя. Він бачить світ глибше, яскравіше, чесніше. У його малюнках – не просто фарби. У них – почуття. У них – правда. У них – серце. Його ілюстрації – це його мова любові. Його спосіб говорити зі світом.

Я безмежно пишаюся ним.  Його сміливістю бути собою. Його чистотою. Його світлом.

Ця книга – про родину. Про дружбу. Про підтримку. Про дорослішання. Про те, що сила – не в тому, щоб бути найкращим.

Сила – коли ми разом.

 Сила – коли ми приймаємо.

 Сила – коли любимо.

Я щиро дякую своїм батькам за любов, яку вони вкладали в мене з дитинства. За приклад родинного тепла, взаємної турботи й віри одне в одного. Саме завдяки їм я знаю, що таке справжня опора.

Моєму чоловікові – за його спокійну силу, розуміння та довіру до мене. За те, що надихає мене не зупинятися, підбадьорює у хвилини сумнівів і завжди поруч, коли я роблю новий крок.

Моїм рецензорам – Олені Тимофєєвій та Євгенії Шаповаловій – за уважність, чесність і делікатність у роботі з моїм першим твором. За допомогу й поради, які додали мені впевненості.

Дякую всім, хто поруч не лише у світлі миті життя. Хто підтримує, розуміє і вірить.

Якщо ця книга допоможе хоча б одній родині відчути тепло, а хоча б одній дитині – бути прийнятою, значить, вона народилася недаремно.

Бо світ змінюється тоді, коли ми вчимося любити без умов.