Глава 7.

- Маю зізнатись, що певний час Лариса була під підозрою, адже вона була останньою, хто бачила хлопця у день його зникнення.
- Мені зрозумілий хід твоїх думок, - перебив друга Стас, - Адже найчастіше саме вбивці останніми бачать своїх жертв.
- Зачекайте, але який мотив скоєння злочину стосовно власного сина? - підключилася до розмови Єва
- Якщо Ви перестанете мене перебивати - все зрозумієте самі, - сказав чоловік, - Лариса справді була підозрюваною під час розслідування і навіть той факт, що жінка зникла й сама мене не переконав, жінка могла просто інсценувати своє власне викрадення. Але є дещо, що не вписується у загальну картину і це змусило мене засумніватися у причетності Лариси.
- Що ти маєш на увазі? - запитала Єва
Святослав відкрив верхню шухляду свого столу і дістав фотографію
- Нікого не нагадує?
- Так це ж Максим! - вигукнув Стас
- Я теж так спершу подумав, - відповів Леоненко, - Але насправді це хлопець, тіло якого знайшли у акваторії поблизу дачі Владіч. На фото Максим Владковський, вік двадцять три роки, експерти з'ясували, що хлопця потопили.
- Потопили? - намагалася осягнути неочікувану інформацію Єва
- Саме експертиза, яка проводилася працівниками з іншого поліцейського відділення, встановила, що причини смерті хлопця аж ніяк не природні.  Хлопця потопили за тиждень до зникнення Максима.
- Занадто багато збігів, - почав розмірковувати Стас, - Вік, зовнішність, ім'я та навіть прізвище ідентичні!
- Цієї подібності важко не помітити, - погодився Святослав, - А тепер найважливіша частина. Того ж дня, але на кілька годин пізніше за сімейство Владич, родина Владковських пройшла реєстрацію на рейс Белград – Київ.
- Один збіг - це виняток, але кілька - закономірність, - зауважила Єва, - Що якщо Владковського переплутали з Владіч? Але коли зрозуміли, що помилилися вирішили просто позбутися хлопця.
- Якщо це так, тоді чому ніхто не розслідував вбивство Максима Владковського? - поставив цілком логічне запитання Стас
- Насправді розслідували, просто Ви про це не знали, втім, як і я, хоча мене одразу насторожила інформація про потонулого хлопця, якого знайшли поблизу дачі Владіч, - зізнався Святослав, - Але вагомих результатів розслідування не принесло, слідчі з'ясували: у день зникнення хлопця не відбувалося нічого незвичного, все було як завжди, поснідавши о десятій годині ранку хлопець вирішив поїхати на пляж, де мав зустрітись із друзями, залишивши квартиру викликав таксі і більше живим хлопця ніхто не бачив. До пляжу хлопець так і не дістався, цю інформацію підтвердили його друзі. Так само напередодні свого зникнення хлопець побіжно згадував про компас.
- Зачекайте! - Вигукнула Єва. - Але і Владіч так само згадував про якийсь компас у розмові зі своїми друзями: «Якщо я знайду компас, значить це правда». Що це могло означати?
- Це може означати лише одне: компас - це ключ до розгадки всіх таємниць нашої історії, - сказав Стас, - Але до яких дверей веде цей замок? І де треба шукати цей компас?
- Наразі треба діяти, - заперечив Леоненко, - Настав час розкрити останню карту. Справа в тому, що Максим Владіч живий.
- Як живий? - Здивувалася Єва, - Ти запевнив нас зі Стасом що хлопець мертвий!
- Для всіх хлопець справді мертвий, адже хлопець може стати непотрібним свідком. Про те, що хлопець живий знають тільки лікарі. До речі, хлопець перебуває у тяжкому стані через отримані травми та зневоднення. Здається хлопця погано годували. Аби врятувати життя хлопця його ввели у стан тимчасової штучної коми. Кажучи простими словами: хлопець перебуває на межі життя та смерті.
- Будемо сподіватись, що хлопець одужає, - сказав Стас, - Невже це все зробили заради клятого компасу?
- Не знаю, але точно не через гроші, - сказав Леоненко, - Ми перевірили фінансовий стан Лариси та Максима. Сумарний дохід родини на місяць становить двадцять п'ять тисяч гривень, до кінця місяця на рахунках матері та сина залишається не більше п'яти. Згоден, це не ті гроші, за які можуть убити, але здається мені, що Владіч можуть знати інформацію, яка призведе до справді великих грошей, тому хлопця і викрали.
 

Продискутувавши ще пів години, друзі склали подальший план дій і вирушили додому, але планам детективів і поліцейського не судилося здійснитись.
Наступного ранку Єва отримала телефонний дзвінок з прихованого номера і яким же здивуванням для дівчини було почути голос… Лариси!
- Євочко, віддайте їм будь-ласка все, що вони просять! Молю Вас, знайдіть цей проклятий компас! Часу у Вас до кінця цього дня, Вас чекатимуть о 00:00 у Льодовому Стадіоні, що на Академіка Глушкова.
 Дівчина негайно зателефонувала поліцейському та розповіла про дзвінок. Увесь день друзі бурхливо обговорювали, як правильно вчинити. У призначений час Стас увійшов до напівзруйнованої та занедбаної будівлі, яка колись мала стати Льодовим Стадіоном, але у 1986 році у зв'язку з аварією на ЧАЕС, переважна частина бюджету була перенаправлена на боротьбу з ліквідацією катастрофи та її наслідків, а у 1996 році Будівництво повністю зупинилося. У світлі місячних променів будівля виглядала жахливо і неодмінно була би ідеальним місцем для зйомки чергового фільму жахів. Увійшовши усередину, детектив помітив  силует на протилежному кінці будівлі. По мірі наближення до силуету колишній слідчий розумів – це був силует Лариси. Підійшовши до жінки, Стас почув голос, який наказав йому.
- Стій
Колишній слідчий підкорився наказу
- Де компас? - запитав чоловічий голос
- Компас у мене, - відповів чоловік, паралельно дістаючи з кишені куртки компас
- Добре, поклади компас на підлогу та йди геть
Стас не став сперечатися і мовчки поклав компас на підлогу. Щойно детектив виконав вимогу викрадачів - у занедбаній будівлі почалася стрілянина. Все, що Котів встиг крикнути Ларисі:
- Тікайте!