Глава 1.

Події книги відбуваються за пів року після подій, що описані у книзі "Темна Тріада"

Коли Єва опритомніла на небі сяяв криваво – жовтий місяць. Він осяяв невелику галявину у непроглядній темряві. Дівчина зробила першу спробу поворухнутися, але тіло відмовлялося слухатися господиню і чомусь дуже сильно боліло. На тілі дівчині були невелика рани і з них  сочилося щось тепле та в'язке - це була кров. Дівчина лежала на якійсь холодній і водночас мокрій поверхні, щось колюче впивалося дівчині прямо у спину, ноги та голову.  У певний момент вона зрозуміла, що лежить на сирій землі, вкритій росою. Але ж звідкіля взялася вночі роса? Питання залишилося без відповіді.
Долаючи гострий біль дівчина піднялася з мокрої землі, вдалині виднілося тьмяне світло ліхтарів і дівчина зрозуміла куди потрібно рухатися. Поодинокі перехожі цуралися незнайомки, гидливо проводжаючи поглядом. Незнайомці кричали дівчині у спину: вбивця! вбивця! вбивця! Але Єва ніби не звертала на них увагу, ніби їй було все одно. Вона вперто та повільно крокувала вперед. Вдалині виднівся такий рідний і водночас чужий будинок батьків, у якому дівчина провела своє дитинство. Двері до парадної виявилися не замкненими.
Ледве діставшись батьківської квартири, детектив постукала у двері, але їй ніхто не поспішав відкривати. Дівчина продовжила стукати у зачинені двері квартири, але і це не принесло очікуваних результатів. Невідомо скільки часу минуло, коли з-за дверей почувся чийсь тихий голос:
- Будь ласка проходьте, Елла Костянтинівна на Вас вже давно чекає.
Двері відчинилися ласкаво запрошуючи гостю увійти до помешкання. Квартира здавалася порожньою. Щось у всьому цьому видавалось дівчині моторошним. Скрізь панувала темрява, а маленький ліхтарик, що був у дівчини з собою по зрадницьки не бажав вмикатися, а мобільного телефону з ліхтариком у дівчини з собою не було. Щось у всьому цьому було не так. У передпокої нікого не було, кухня, на який Елла Костянтинівна часто готувала сніданки маленькій Єві - також була порожньою,  кімната батьків виявилася і взагалі замкненою, а у вітальні на Єву чекала жахлива картина: на підлозі лежала Елла Берегова. Дівчина кинулась до матері. Жінка лежала у неприродній позі, а під тіла жінки розтікалася червона калюжка. В серце жінки був встромлений великий кухонний ніж. Елла була мертва. Раптом кімнату заполонили незнайомці, які кричали дівчині:
- Вбивця! Це ти її вбила! Це все ти! Навіщо ти це зробила?
Єва прокинулася. У кімнаті панувала темрява і лишень крізь невеличку шпаринку  пробивався перший промінь світла. Дівчина повернула голову у бік електронного годинника. На табло сяяли цифри: чотири двадцять.
- Знову наснився кошмар?, - Запитав Стас
 Єва кивнула головою.

Останні півроку дівчину постійно переслідували нічні кошмари, які розпочалися незабаром після смерті матері. Злочинця спіймали, але чи принесло це полегшення та спокій? Звісно що ні.
 На похорон жінки зібралися навіть ті родичі, з якими сім'я не спілкувалася довгі роки і навіть ті, хто вважав, що у смерті жінки винна сама Єва.
- Бідолашна Еллочка! - плакала Антоніна Варламова, рідна сестра померлої, - Лежатиме у сирій землиці, а молода ще! Тільки но шостий десяток пішов. Хто би міг подумати, що моя люба сестричка помре від рук маньяка? Бідолашна Еллочка...
Похоронна процесія пройшла напрочуд швидко і численна рідня знову відбула додому.
З того часу Єва почала звинувачувати себе у смерті матері. Дівчині почали снитися кошмари, а в душі оселилася важка депресія. Від розслідування справ дівчина відмовлялася, Стасові доводилося займатися розслідуваннями самостійно аби мати змогу фінансово забезпечувати життя парі. Єві не допомагали ліки, не допомогали візити до лікарів, а багаточисельні спеціалісти лишень розводили руками:
– Патології немає, потрібно просто перечекати.
І справді, за кілька місяців дівчині стало краще, але на зміну депресивному стану прийшли кошмари, а точніше кошмар, дівчині щоночі снився один і той самий сон.
Поступово Єва почала поверталася до розслідувань, що давало змогу дівчині відволікалася від сумних думок. З часом дівчині ставало все краще. Мабуть, робота займала геть усі думки дівчини і не залишала місця для інших. Ось і сьогодні детективи чекали на чергового клієнта у себе вдома. Декілька днів назад у Стаса задзвонив телефон. Чоловік подивився на екран телефону. На телефонному екрані світився знайомий номер. Це була Валерія Олегівна - мати Котіва.
- Привіт, Стасику! Як ваші справи? Як Євочка?
- Привіт, мамо, справи добре, а ось роботи зовсім немає, - відповів Стас, - Як твої справи?
- Чудово! - Зраділа Валерія, - Справа в тому, що моїй давній подрузі потрібна допомога - у неї зник син, поліція шукає хлопця цілий місяць, але немає жодних результатів. Коли я дізналася про це, одразу про Вас з Євочкою подумала, адже Ви і не такі справи розкривали. Будь ласочка, допоможіть Ларисі.
- Добре, - погодився Стас, - Нехай приїздить до нас, ми обов'язково їй допоможемо.

І ось з хвилини на хвилину подруга Валерії Олегівни має з'явитися до детективів. Лариса зателефонувала у дверний дзвінок у точно призначений час із точністю швейцарського годинника. Двері відчинив Стас. На порозі стояла невисока жіночка.
Пригостившись м'ятним чаєм та вмостившись у зручному кріслі у вітальні гостя почала свою розповідь.
- Мене звати Лариса Владич, за дивних обставин зник мій син Максим Владич. Це сталося місяць тому - сімнадцятого червня. Ранок того трагічного дня починався майже як завжди, ми поснідали, обговорили випуск новин і Макс почав збиратися на дачу. В цей день Макс мав повинен був зустрітись на дачі із друзями. Я пропонувала разом з сином на дачу поїхати, допомогти з приготуванням їжі, але Максим відповів:
- Мам, не треба, це мої гості, ми дамо собі раду.
- Я не стала сперечатися із сином, - продовжувала розповідь Владич, -  Приблизно об одинадцятій ранку Максим пішов з дому і десь за годину зателефонував мені і повідомив, що він вже на дачі і вже починає розпалювати багаття для приготування барбекю. Гості мали з'явитися о другій годині, до цього моменту все мало бути готово. Після дзвінка Максима я поїхала на роботу. Я працюю у мовній школі викладачем словацької мови і того дня в мене було призначено кілька персональних уроків. Під час уроків нам забороняють мобільними телефонами користуватися, тож я його зазвичай вимикаю, а коли увімкнула телефон, побачила кілька пропущених дзвінків і зателефонувала першому у списку. Трубку взяла Марина, подруга сина:
- Алло, добрий день тьоть Лариса, а де Максим?
Від цього запитання жінка втратила землю під ногами.
- Як де? - дивувалася Лариса, - Він ще об одинадцятій годині виїхав на дачу!
- Тут нікого немає, ми приїхали з хлопцями, а тут нікого, - почала пояснювати Марина, - Ми приїхали на чотирнадцяту годину, як і запрошував Максим. Коли ми приїхали парадна хвіртка була зачинена на замок, ми почали кликати Макса, але ніхто не відповідав. Ми вирішили обійти дачу і зайти з заднього двору. Ми побачили, що хвіртка була відчинена, догоряло багаття, поряд стояв мангал, двері у дачному будиночку теж були відчинені, але Максима там теж не було. Ми подзвонили Максимові на телефон, але ніхто не відповідав.