Поблизу річки біля жаркого полум'я сиділо троє чоловіків. Їхні обличчя розпашіли від іскор вогнища, що розсівались у темені вечора, очі світились від блиску гарячих язиків. На вигляд такі собі прості рибалки, які засипали табак в газетний папір і палили самокрутки, підкидали дровець у вогонь і були друзями за інтересами.
- На світанку ще добавлю пару сіток біля очерету, - сказав перший. - Погода хороша, вилов має бути добрим.
На траві лежав окраєць хліба і стояв кухоль.
- А знаєте, - мовив середній, - я знаю таку людину, яка б нізащо у світі не зробила б з чужого кухля і ковтка.
- Це серйозне попередження, - підмітив третій.
- Є такі люди, - уточнив перший. - Були і будуть поміж насм.
Запах запаленого табака підносився все вище і вище у відкрите небо. Чоловіки протягнули мовчанку з півхвилини, поки перший не почав свою розповідь.
- От слухайте. Я вам розповім одну оповідку. Жив колись у мальовничій місцині жид, і мав він усе, чого б не забажав. Та найбільшою пошаною користувалася у його господарстві криниця з чистою джерельною водою. І міг пити з тієї криниці кожен, хто б не зупинився коло жидового володіння. Господар же кожного ранку приходив до криниці, випивав добрий кухоль холодної джерельної води і тоді йому здавалося, що здоров'я і молодість повертаються з новою силою.
- Що ж то за криниця була? - поцікавився третій.
- Як цікаво! Розповідай далі. Чарівна, мабуть? - Перший покрутив вусом і підморгнув.
- Криниця була звичайна, а от кухоль - серебряний. Коли одного ранку кухля не стало, у жида стався серцевий напад. Від його вереску: "Украли! Украли!" пополохалися птахи і більше вони не гніздилися у жидовому саду. За кілька діб той помер, а з часом і криниця висохла. Жоден подорожній не підходив до неї набрати води, стежка заросла і ніхто вже не міг сказати де знаходиться жидова криниця. А кухоль й до сих пір існує, переходить з рук в руки, а назхивався він "компанія".
Легкий вітерець війнув першому вуса і здалося, ніби він посміхнувся. Погляди інших двох рибалок припали до старого металевого кухля.
- Чи не хочеш ти сказати...? - благально поглянув рибалка на оповідача.
- У кожному гурті є завжди те, що об'єднує. І неважливо де саме той жидівський кухоль, важливо те, що ми разом. Ми - компанія.
У кущах щось шелеснуло, а потім затихло. "Їжаки", - подумали всі троє.
Світанок близився. Рибалки готували снасті і перепливали річку на надувних човнах неодноразово. Рибалці, що сидів посередині інших двох, не давала спокою думка, яку увесь час повторював вголос: "Так, є такі люди..."
Відредаговано: 20.01.2023