Розділ 3. Укомплектування групи

23. Субота реальності

Дівчина прокинулася в кімнаті гуртожитку. Вона обіймала свого плюшевого кита. Пролежала в ліжку години пів, залипаючи в YouTube. Піднявшись, сіла до навчання і прозаймалася до вечора, зате виконала всі завдання. Ввечері прийшов Ваня… інший, говірливий сусід, який носив статус «ходячого радіо». Усівся як вдома і почав розмову із Катею та її хлопцем, який майже жив тут. Валі не завжди подобалося слухати розповіді «радіо», то вона прийняла рішення покинути кімнату і дочекатися її подруги в іншому місці, бо домовилися подивитися із нею кіно.

Валентина пішла до дверей кімнати зліва. Постукала. Двері злегка скрипнули. Їх відкрив Стас.

• Привіт, пустиш? – спитала вона.

Він мовчки відійшов і відкрив прохід в кімнату. Виднілося багато речей розкидані по різним місцям, чемодан під столом, сумки під ліжком. Проте два стола були акуратно прибрані. На них стояли ноутбуки, графічний планшет, трохи закусок до чаю, інші невеличкі речі першої необхідності для художника. На стіні висіли його ж картини. Дівчина пройшла і сіла на простенький стільчик.

• Привіт, давай угадаю, втікла від Вані? – усміхнено мовив хлопець, закриваючи двері.
• Ага… тяжко його багато слухать.
• Згоден… Чаю?
• Давай.

Через хвилину чай був готовий і розлитий по чашкам.

• Чого він від тебе тікає? – спитала Валя.
• Думаю, бо я люблю помовчати, а для нього то як муки, то і бігає по кімнатам в пошуках бесіди.
• Ясно, - вона перевела погляд на його включений ноутбук. – Малюєш новий арт?
• Так, подобається?

Хоча і повної відмальованої картинки ще не було, але скетч і ідея сподобалися дівчині. Хлопець малював сон, який вона колись йому розказала.

• Цікаво, хочу глянути кінцевий варіант.
• Обов’язково…

Попиваючи чай, хлопець продовжив малювати під фонову музику, а дівчина слідкувала за процесом. Хоча вони сиділи мовчки, проте їм було комфортно. Художник був повністю втягнутий в роботу. Валя трохи подумавши мовила:

• Слухай, я б хотіла взяти у твій світ і нашу компанію, думаю було б прикольно.
• Компанію? І хто ж туди входить?
• Ну, ми з тобою, Настя, Катя, Вадим, Ваня.
• Хм… - хлопець відклав стилус і подумав, розвернувшись до співрозмовника. – Я можу їх ввести, але думаю, не сьогодні... не так швидко…
• Ну давай, ти зможеш, - і вона так усміхнулася, що відмовити було важко.
• Я спробую...

У двері постукали. Станіслав відкрив двері. За ними стояла дівчина, яку він бачив раніше, але не дуже розумів чого вона прийшла сюди. Дівчина привіталася і заглянула в кімнату.

• О, здається це за мною, - радо сказала Валя, встала і пішла дот себе в кімнату, по дорозі пітріпавши волосся на голові хлопця.

За дверями стояла Настя і чекала подругу до фільму. Вони пішли дивитись кіно, всівшись на ліжку і одягувши по навушнику, почали перегляд… Ваня повернувся до себе. Катя і Вадим продовжували спілкуватись. Подруги так і заснули за переглядом, сидячи на ліжку і тримаючи Котокиторога. Фільм видався не цікавим, а день важким.

24. Бібліотека

Ві прокинулася в таборі, поруч сидів Валсін і варив на багатті їжу. Неподалік Анду грався із Люцифером.

• Скоро буде їжа, - мовив ельф. – Як там фільм?
• Та як… судячи з усього ми заснули. – Дівчина потягнулася і встала.
• Ясно… – Вал на декілька секунд зупинився і задумався. - Якось дивно… чогось мені надійшла інформація, що в цьому світі не тільки ми, а ще одна людина. І вона на стадії створення персонажа.
• Що, а ти не знаєш хто це може бути?
• Не думаю, що впевнений. Але, скоріше всього, ми скоро побачимо, – він підняв черпак і сьорбнув. – Запрошую до столу.

Ельфи поснідали, зібрали табір, потушили багаття. Рушили. Валсін’атс заговорив із місця кучера:

• Думаю, актуально буде заглянути в Арберан. Там одна із найбільших доступних бібліотек, в якій, я думаю, зможемо знайти хоч якусь інформацію.
• Ти хочеш почати із пошуку інформації в бібліотеці а не розвідкою на місці?
• Так. Хочу пошукати щось про елементалів, та дізнатись за ті руни із клітки, що ми знайшли, культи… Бібліотека в цьому світі як інтернет.
• Цікаво, тоді їдемо, - із ентузіазмом мовила Ві із воза, тренуючись із котом.
• Та ні, Ві. Ми їдемо тільки до Еуландеру. Там знову знімемо кімнату і використаємо камінь телепорту. Він уже встиг перезарядитися. Нам же треба в Арберан тільки для інформації, а це не надовго.
• Дійсно… Тоді давай так.

Мимо тягнулись дерева. Вони були нижчі, ніж біля Арберану. Пахло лісом і морем. Птахи співали свої пісні і літали мимо подорожуючих. Деякі, навіть, сідали біля Валенсії, поки вона грала на гітарі і співала відомі рок хіти реальності, проте Люцифер із ентузіазмом зганяв їх. Так під шум лісу і далекого моря, під спів птахів і ельфійки, авантюристи прибули в місто. Роботи по його відновленню йшли всім ходом. Зі сторони порту чувся великий гамір. «Мабуть то ельфи які хотіли відпливти, займають собі чергу», - подумала Ві.

Вони доїхали до таверни «Штиль». Деякі жителі на вулиці їх впізнавали і дякували. Всередині таверни тихо, тільки бармен і пару випивак. Ві зняла кімнату зі знижкою, а Вал переніс туди всі речі. На цей раз ліжка було два, на чому наполягав маг. Вони лишили один камінь на ліжку, а іншим перенеслись в «Гарцюючий поні» на сцену. Відвідувачі були трохи здивовані.

«Це звісно, ефектно, з’являтись отак посеред сцени, але треба знайти місце тихіше», - думала Ві, дивлячись на всіх постояльців, чиї очі були направлені на прибувших і на їх дивних звірків.

Вони зняли тут ще одну кімнату і відправились із фамільярами у міську бібліотеку для пошуку хоч чогось. Сьогодні мали ще пів дня. По дорозі на них дивилися багато прохожих і деякі перешептувались.

• Чого на нас така увага? – здивовано спитала Ві.
• Думаю, усе діло в наших менших дружках. – Відповів Вал, та кивнув на тортла і кота. -  Такого роду фамільярів дуже рідко побачиш. Вони означають, що ми ведемо дружбу із місцевими головними елементалями, які є вищою ланкою в природі.
• Все-таки, мені здається, що до нас забагато уяви.
• Тут погоджусь, треба щось придумати.