12. Фенікс в біді
Наступні пару днів вони провели в дорозі. Валсін’атс пояснив Валенсії ще деякі правила цього світу. Ві дізналась про здібності свого аватара.
Дорога пролягала через ліс із товстими і високими деревами. Їхні верхівки майже сягали хмар. «Ніби ліс із секвой», - думала Ві, проїжджаючи через ще один стовп, що підпирав небо. Вона зробила декілька замальовок цих велетнів, поміж яких росли невеликі кущі, яким не дуже то і потрібно було світло, хоча його крізь верхнє листя проходило немало.
На третій день подорожі доїхали до невеликого хутору на декілька хат і таверну, що слугувала ще й постоялим двором. Тут і зупинились на ніч, щоб поспати в комфорті і поїсти хорошої їжі, бо надалі, протягом неділі подорожі, не було ніяких поселень. Ввечері Валенсія згадала, що треба б виступити в «Гарцюючому Поні». Стала в кімнаті, яку зняли, дістала камінь, проговорила потрібні слова. Малюнок на камені легко засвітився і в момент дівчина перенеслась поруч від каменю Артура, який лежав під одною із дощечок сцени. Усі різко обернулися на неї.
«Ото я ефектно з’явилася», - подумала ельфійка. Народ же обрадувався такому трюку і полилися оплески.
Валенсія сіла на підготоване місце на сцені і почала свою гру. Як і в минулий раз усі тепло прийняли виступ. На сцену, навіть, пару ельфів винесли квіти. Валенсія підмітила, що відвідувачав сьогодні трохи більше, ніж було в минулий раз. Вона отримала деякі новини від Артура, розповіла свої і, отримавши плату за виступ, відійшла в комірку, де ще раз вимовила заклинання. На цей раз опинилася біля Валсіна, який чекав її за столом із вечерею. Поївши, радо поговорили і відправилися спати.
Зранку, взявши їжі на сім днів, ельфи запрягли коня і виїхали із хутора. Дерева стали меншими, ліс густіше. Віз, запряжений конем, повільно направлялася на вихід із лісу. На четверту ніч до слуху Валенсії донісся дивний звук, схожий на пташиний клекіт. Вона вже збиралася спати, але звук її насторожив. Через пару секунд знову… вже ясніше.
Ельф розвернувся до неї, прислухався. Птаха закричала знову.
Вони пішли на звук, який все повторювався і потроху наближався. Незадовго темнота нічного лісу почала розвіюватись ярко жовтим світінням. Двійко пришвидшило крок. Чим ближче вони підходили, тим яскравіше ставало і вони почали відчувати тепло. Скоро ельфи вийшли на невелику поляну, їх залило світлом.
Як тільки очі звикли, Ві побачила, як над поляною літала, ніби, птаха, але вона вся була із вогню. Від неї тяглась дивна мотузка, що не горіла і стримувала пташку, щоб та не втікла. Знизу бігали десяток ельфів із схожими мотузками і кидали в літаюче сонце, щоб зловити його, недалеко від них стояла якась невідома персона. На ній була мантія і капюшон, що накривав голову. За спиною висіло щось, схоже на великий сувій і велика кість біля нього. Схоже, він читав якесь заклинання в сторону пташки і жестикулював руками. На землі неподалік знаходилася клітка із написами на ній.
Ві відчула руку на своєму плечі, яка відтягнула її трохи назад в дерева. Роздався тихий схвильований голос:
Валенсія теж вважала, що треба допомогти. Вона не могла просто проігнорувати таку ситуацію, через своє ставлення до тварин, та і загалом через добре серце.
Вони обидва задумались і подивилися на поляну. На фенікса встигли накинути ще одну мотузку і спустили його ще нижче. Він кидався вогняним пір’ям по ворогам, від нього йшов страшний жар, що аж земля в тому районі перетворилась у вугілля, але ворогу було майже байдуже.
Валенсія бачила, як Вал добіг до місця, засунув руку під накидку і дістав звідти книгу. Він взяв книгу в ліву руку, а правою почав вимальовувати якийсь рисунок в повітрі. Силует незнайомця продовжував ті ж однотипні рухи. Валсін’атс закінчив перед собою в повітрі символ і закрив книгу. Праву руку простягнув до неба і різко опустив вниз, розірвавши свою руну. Ельфійка побачила, як на небі з’явилися невеликі розряди блискавки, які швидко зібрались в одному місці і з тріском одним зарядом опустились прямо на той силует, що читав заклинання. Вал уже біг на всіх ногах назад. Ві дивилася, як в той силует вдарила блискавка, земля навколо нього загорілася. Хоча у того мага і був захист від вогню, він ніяк не розраховував отримати розряд електрики, тож трохи простояв обвуглений і звалився на землю. План спрацював.
Ві та Вал встигли сховатись. Заклинання, що підтримував той силует розпалося. Маг да мечниця побачили, як ельфи почали один за одним згорати до кісток і до попелу. Вони кричали від болю і бігали в паніці. Усі полягли від жару птиці. Фенікс же звільнився від мотузок і полетів геть. Двійко ельфів повернулося до свого табору зморені, але раді. Вони домовились сходити на те місце зранку і подивитися, що то таке було.