Глава 6. Поганий день

Нарешті кабінет. Лідонька з кимось говорила по телефону, і лише кивнула комдиву, вітаючись.
В кишені завібрував телефон. На екрані висвітилося імя Нінель. Вона взяла трубку. 
- Привіт, подруго. 
- Привіт, - усміхнулась Оксана. 
- Дзвоню, щоб відволікти тебе від твоїх скучних справ. 
- Будеш знову дивувати мене своїми історіями? 
- Так, - смачно прицмокнула Ніна. 
- Давай, - приготувалась комдив. 
- Ну що стрімко розвиваються події у нас, - затараторила Ніна Петрівна. 
- Що вже сталося? - Оксана Іванівна відкинулася на спинку крісла. 
- А ти вгадай, - хихотіла в трубку подруга. 
- Ну, як нонсенс, новий завідувач, - з'язвила Оксана. Її вуст торкнулась холодна усмішка. 
- Ну, що, екстрасенс, ти вгадала. 
- Та невже? - Оксана аж встала. - Ти мене розігруєш, Нінель. 
- Якби ж. І ти не уявляєш хто! 
- Здивуй мене. 
- Глаша Степанівна. Пам'ятаєш історію про зниклого павліна? 
- Так. І що ж вона робить? 
- Та, тільки вступила на посаду в п'ятницю, то вже в суботу о 6-й ранку завдання роздає. Люди сплять. Вихідний. Дістала! - Ніна шматувала слова, наче вони берегли в собі образ Глаші Степанівни. 
- О, ні, такого садизму над підлеглими навіть я собі не дозволяю, - сміючись, говорила комдив. Це розсмішило і її подругу. 
- Так, я і забула що ти в нас теж багато чого можеш! 
- В мене не День народження. Давай краще про твою завідувачку, - цикнула Оксана. 
- Ну що казати. Ми її за за шебутливість називаємо Глашка-Степашка. Ганяє мене, наче я першокласниця, а вона моя класуха. Завідує на двох кафедрах одночасно, бігає наче в зад вжалена. Реально дістала! - вона замовкла на хвилину - А з тобою про Гошу хотіла поговорити, - почала Нінель. 

 - Ні. Ми цю тему закрили. 

 - Добре. - з сумом зітхнула Нінель. 
На цьому вони завершили розмову. 
&&&
Через певний час, Оксана повернулася в спортзал. Її піддослідні уже піднялися й досі струшувати коліна, кашляли. 
- І наостанок трохи теоретики, бачу практику ви вже пройшли, - потираючи долоні мовила Оксана, - я сподіваюся, що у вас більше не виникає бажання утверджувати тупі та принизливі традиції. Пропоную змінити церемонію «поцілунків чоботів» на щось більш приземлене. Наприклад, на суботники.. Традицію, що новенькі повинні вибілити паркани. Дерева висадити, квіти. Запропонувати якісь доповнення до світлиці. Вигадайте щось корисне для власного дивізіону. 
І вона вийшла, направляючись до власного кабінету, аби продовжувати розбиратися в справах ввіреного їй дивізіону.

&&&

Ліда повідомила селектором, що прийшов відвідувач.

- Ну і хто цього разу?  - роздратовано запитала комдив.

- Він не назвався.  Просить передати, що терміново, – відповіла Лідочка.

Оксана втомлено зітхнула:

- Нехай заходить, - і вона знову уткнулася в папери.

До кабінету легкою ходою увійшов Георгій. Чорний піджак ідеально лежав на плечах.  Він нервово поправив краватку.  Облизав сухі губи і не чекаючи, коли Оксана помітить його, почав:

- Ксанко, я хотів порозумітися з тобою.  І скажу все максимально коротко, бо виженеш ще.

Оксана підвела на нього приголомшено очі.  Вона явно не очікувала побачити ЙОГО.  Зрадника.  А він говорив далі:

- Я не зрадник, - "звідки він..." - подумала Оксана.  - Так-так, я знаю, про що ти думаєш, - вів далі Георгій.  - Але я завжди дуже добре ставився до тебе.  Зрадити тебе все одно, що зрадити Нінель. Невже ти віриш, що я можу образити свою сестру? Таким монстром ти мене вважаєш!  – Гоша поклав руки на стіл, нависаючи над комдивом.

В його очах стояв біль.  Оксана майже повірила. Майже.

- Тоді в мене одне запитання, - підвелася з крісла Оксана.  - Одне.  Відповіси чесно і ми забуваємо про всю цю ситуацію.

- Ну і, - не вагаючись відповів Георгій.

- Весь цей цирк із тим, що ти мітиш на посаду комдива, не просто так.  Якщо ти, звичайно, не брешеш.  Наскільки я знаю, ти просто так нічого не робиш.  Питання одне: Навіщо?  І чекаю на повну відповідь.  Найбільш повну.

Хвилину вони стояли, дивлячись в очі одне одного.  Георгій вагався.  Але з повною рішучістю відповів:

- Не можу, - тяжко зітхнув він.

- Що й потрібно було довести, - сідаючи на місце, зітхнула Оксана.

- Ксанко.  Я тобі обіцяю.  Щойно я все вирішу, я тобі першій розповім усе.  Ну, повір мені.  – відчайдушно вигукнув Гоша.

- Ось коли розповіси, тоді й поговоримо, - не відриваючись від паперів, безапеляційно констатувала Оксана.

Георгій, зітхнувши, поплентався до дверей.

- Нінель теж на мене дується, -  гірко сказав він.  І двері за ним зачинилися.

&&&
День був паскудний. Оксану все порядком задовбало. Вона вийшла на обрив. Сіла, звісивши ноги. І навіть не помітила, як до неї приєднався Багрянцев. 
- Хто був першим у вашому списку? - спокійно сів поруч. 
- Перший, кого я розіграла був мій колишній наречений. Не подумай, що він пішов від мене саме через дурнуватий розіграш. Хоча частково це можна назвати правдою, - Оксана спокійно почала розповідь. - Це було не так вже давно. Ви сміятиметеся, але я не отримую задоволення від того, що буваю жорстокою. А мої методи - це найшвидший спосіб позбавити людей ілюзій та перевиховати. Нехай зараз зроблю боляче я, аніж тоді вони розіб'ються не взмозі зібрати волю в кулак. Тоді я була ще дівчинкою, коли зібралася заміж. Якщо можна назвати дівчинкою 19-річну студентку. Усі казали, що він найкращий, - Оксана Іванівна посміхнулась. 
- Ми часто закохуємося в образ, який самі собі намалювали, - Багрянцев протягнув флягу комдиву. 
- Що там? 
- Дурнувате питання, - Артур відкрив її та дав Оксані понюхати. Вона відчула аромат коньяку і не втрималась. Хильнула. Так вже було кепсько!
- І що далі? 
- І що далі? В мене є двоє друзів. Подруга Міла та її старший брат Георгій, - вона зітхнула. - Хоча Георгія не можна назвати моїм другом, він скоріше старший брат і для Міли, і для мене. Так-от, моїй подрузі одразу не сподобався мій Олег. Через деякий час вона все-таки знайшла докази, що він мені зраджує. Регулярно. І з задоволенням, - Оксана розсміялася і хильнула ще, кривлячись від терпкого запаху спирту. - Так-от. Я подзвонила тому детективу, який дістав ці докази. 
- Банально, - вирвалося у Багрянцева. Але комдив лише усміхнулась. 
- Не думаю. Я замовила в нього фото в самих екзотично-еротичних позах, - Багрянцев і брів'ю не повів. - А я і забув, що наша командир з привітом, - він покрутив рукою коло виска.
- От і Міла сказала, що я зійшла з розуму. Вона-то очікувала на скандал. А я зібрала фото і через два тижні у нас було весілля. І перед усіма гостями я показала підбірку фото. Це був фурор! Своїх гостей я, звісно, заздалегідь відправила у інший ресторан. А його посрамила перед ріднею. Міла не хотіла це бачити, тому поїхала, а замість себе прислала Гошу. А після того як я закінчила, доки ми їхали в машині, він запропонував мені зробити фейкове весілля. З собою в ролі нареченого. Я нічого кращого не придумала, тому погодилась. Моїм рідним сказали, що це був розіграш. І це зараз модно. Просто косплей. Вони, звісно, були не дуже раді такому повороту. Але нам вдалося їх впевнити в правдивості наших слів. І зараз вони навіть не ображаються. Правда, іноді трохи підколюють мене, коли ми збираємося разом на свята.