Глава 4. Ніж у спину

Лежачи у своїй кімнаті, Оксана малювала в своїй голові пейзажі свого майбутнього. 

Вона ніколи не тягнулася до дідового посту і майбутнє у якості престарілої одинокої командирші її не вабило. Бо хто ж з нормальних чоловіків захоче все життя таскатись разом з нею по казармах. 

Хоча вона мусила зізнатись, що кімната, виділена їй, цілком змахує на нормальну середньостатистичну міську квартиру. Вона вирішила прогнати набридливі, гнітущі думки старим добрим методом. Подзвонила любій подрузі Нінель. 

Та взяла трубку майже одразу. 
- Алло. Привіт. 
- Привіт. Що вже сталося , - відповів  сонний голос. 
-  Не питай , просто поговори зі мною. Розкажи якусь зі своїх історій, - попросила Ксеня дивлючись в білизну стелі. 
Ніна зітхнула і почала оповідь, більше нічого не питаючи:
- Тепер в нас нова завкафедри. Нова... стара. Жінка 35 років. Доцент. Чоловік - власник автосалону. Мабуть, тому професора їй обіцяють.

- А як же Іващенко? Француз. - спитала комдив.

- А його попросили звільнити кабінет за тиждень до її призначення.  Ти б бачила! Вивіз з свого колишнього кабінету все: апаратуру, меблі. І ще... Ти зараз вмреш… Навіть двері зняв з петель. 
- Та ти що! 
- І це ти ще не все знаєш. Як тільки наша Аліна... Ну завкафедри нова.. заїхала в кабінет. Почалось! Нові жалюзі, комп'ютер, паркет постелила, стіл з нових офісних. Скоро, мабуть, нові вікна вставлятиме. Та їй цей кабінет обійшовся так, що можна новенький авто купити. Причому бізнес-клас, повний комплект, з салону. 

Оксана залилась сміхом. Хандру і втому як рукою зняло!

Два дні минуло ніби мить. І ось нарешті субота. 

Комдив зітхнула вже в котрий раз.

Треба пакувати валізи. Оксана Іванівна обіцяла Діду, що на вихідні буде приїжджати на дачу, де не тільки допомагатиме з городом, а й ділитиметься новинами з дивізіону. У свою чергу дід Петро обіцяв, що дізнається у свого друга та начальника Сташко, які підводні камені чекають її на роботі. 

Телефон задзвонив. «дід Петрушка» - висвітилось на екрані. Оксана взяла трубку. 

- Алло, привіт діду. Ну що... плани міняються? - усміхнулась куточками губ комдив. 

- Ні, звісно, - надувся дідусь. - Я дзвоню, щоб ти по дорозі купила пляшку хорошого вина, - він задумався. - А краще пляшку вина та коньяк. 

- Це ще нащо? - нахмурилася Ксеня. - В тебе підвищений тиск. Ти ж не забув, тобі шкідливо. 

- Трошки можна. Навіть треба. Не змушуй мене самого думати, де купити. Ти знаєш в нашому посьолку один магазин. І то, окрім простроченої ковбаси і горілки, там більше немає нічого, - почав відчитувати її Петро Гаврилович. 

- Ну добре, добре, я куплю. Все. Тільки не бухти, - Оксана відключилася. 

Взяла з підлоги сумку, ключі з тумбочки. І вийшла, зачинивши двері. 

Дача у Петра Гавриловича була просто чудова і знаходилися поблизу лиману. Влітку він часто ходив рибалити. Для цього в нього була власна лодка. А нещодавно він купив собі новий спінінг. 

Ось з машини Оксана побачила охайний будиночок, весь порослий плющем, що надавало йому особливого шарму. Саме він належав її діду. Автомобіль зупинився. Оксана вийшла, витягуючи за собою пакети з їжею та випивкою. 

Калітка була не зачинена, тому штовхнувши її, вона зайшла. Дід Петруша вальяжно розкинувся в кріслі. Стіл був уже сервірований, а поряд жарив шашлик Гошка, старший брат Нінель. 

- Я так розумію, це і є той самий сюрприз, про який ти говорив, - звернулася до діда Оксана. 

Гоша залишив шашлик і забрав пакети у дівчини. 

- Я ще той сюрприз, - по-котячи блиснув очима він. Дід Петро лише всміхнувся,  ніби в словах цього молодого чоловіка був якийсь скритий сенс. 

- Нінелька теж скоро приїде, - підмигнув хлопець Ксені. І заходився розбирати пакети. Взявши пляшечку вина, покрутив її в руках. - Непогане, але до м'яса більше підійде Шардоне. 

- Яке було, таке й узяла, - буркнула Оксана. 

- Ксю-ю, - за спиною залунав голос Нинель. Оксана повернулась на звук і поспішила обійняти подругу. А також по традиції вони обмінялись короткими скоромовками. 

- Нель, міцна й солодка наче ель. - почала Оксана. 

- Ксю, я, як вино, тебе люблю. 

І двір наповнився їх дружнім сміхом. 

- О, Гош. Ти вже тут, - усміхнулась Ніна і поспішила обійняти брата, який уже розібрався з пакетами, які привезла Оксана. Дід Петруша встав з крісла. 

- Ну що, дітки. До столу. Ксеню сідай коло Георгія. А ми з Ніночкою сядемо навпроти. Вона обіцяла розповісти мені якийсь секретик, - підморгнув він їй. 

- А, може, я хотіла з подругою побалакати, - надулась Оксана. 

- Ще встигнете набалакатись. Я що не знаю, що ви майже кожного дня дзвоните одна одній. Таких щебетунь світ давно не бачив, - обрізав всі намагання Оксани Петро Гаврилович.

Трапеза пройшла досить шумно. Ніна про щось перешіптувалась з Петром Гавриловичем, а він їй кивав. Оксана з Георгієм говорили про роботу. Точніше Ксеня розповідала про свої трудові будні. Георгій посміхався, жадно вбираючи в себе кожне її слово, помах вій, куточки губ, що дарували йому теплу посмішку. І очі, які він любив. Чого не знала Оксана. Точніше не хотіла. Він багато разів жартівливо казав: «Я люблю тебе, Ксеню, за те, що це ти». А вона кожного разу думала, що це просто словесний каламбур. Вони за розмовою навіть не помітили, що Ніна та дід Петруша пішли в дім. Перешіптуючись і підозріло посміхаючись.