Глава 9. Парі

 - Ліда виклич до мене Багрянцева. Оксана Іванівна потягнулась, не спала вже другу добу. Виявилось, що документація у дивізіоні не просто темний ліс, а зибучий пісок. Кудись попропадали накладні на інвентар. А, якщо прибуде комісія, то доведеться відчитуватись за ремонтні роботи. Лідонька завірила, що усе, що відбувається у дивізіоні, у протоколи заносить саме Багрянцев, адже Петро Гаврилович так і не навчився правильно заповнювати документи. Як і Ліда. 
Ліда сонно відповіла :
- Багрянцев просив передати, що він зараз проводить заняття у п'ятої роти. Щось там по вогнепальній зброї. Я так і не зрозуміла. Він що. Вважає, що можна плювати на мої накази. Нечувано! - зкипіла Ксеня. - Ні. Так я цього не залишу. 
Командир на ватяних ногах встала. Поспішила до п'ятої роти
- Але у вас зустріч, - спробувала спинити її Лідонька, але Оксана і вухом не повела.
- Ну все. Попав Багрянцев, якщо звісно першим її не з'їсть, - занепокоєно зітхнула вона. 
Доки Оксана Іванівна ішла дивізіоном. З довжиною коридорів її злість росла, як на дріжджах, втома і виснаження підсилювали неконтрольовані негативні емоції. В голові крутилось лише одне: «Чому в цьому дивізіоні всі норовлять поставити їй підніжку». 
- Це що таке? - влетіла Оксана. Багрянцев легенько відвів її в сторону. 
- В нас заняття. Вас стукати не вчили, пані комдив. Чи, може, у вас там, на батьківщині, бути ввічливими не заведено, - кинув він. 
- Залиште свій сарказм при собі. Вам ясно було сказано… - почала скрижечучи зубами Ксеня. 
- Збавте обороти. В мене заняття. Ви маєте розуміти, - спокійно сказав Артур. 
- А у мене, Артур Миколайович, повна «ж» у документах. І якщо перевірка прийде, а ми не приведемо їх у порядок, то повна «ж» прийде нашому дивізіону. І вам у тому числі, - спокійніше мовила Оксана Іванівна. 
- Тоді, як ви вважаєте, а чи не прийде ця чарівна «ж» до нас швидше, якщо солдати дивізіону навіть не будуть знати, що таке автомат і як його розбирати. Прямо як деякі особливо розумні, - зітхнув Артур. 
- В чомусь ви дійсно праві, але за вас заняття може провести хтось інший, - діловито мовила Оксана Іванівна. 
- Цей хтось інший, мабуть, не з нашого дивізіону, бо весь офіцерський склад уже зайнятий не менш серйозними справами. Які, до речі, ви самі їм вигадали. - бризгливо закотив очі й випростався гордо Багрянцев. 
- Тоді зробимо так: я проведу усі заняття, які сьогодні у вашому графіку. А ви поки розбиріться з документами. А після того, як я закінчу, ми все обговоримо, - нетерпляче наказала комдив. 
- І як, мені цікаво, ви збираєтесь проводити заняття. Ви зможете виконати неповний розбір автомату Калашникова. Хоча б.. 
- Парі. Я пропоную парі. Я роблю неповний розбір автомата і збираю його. А ви впродовж тижня виконуєте усі мої доручення без жодних запитань, - потирала руки Ксеня.
- Тоді, якщо ви не впораєтеся, то припините свої знущання… і щоб мені такого попросити, - Багрянцев посміхнувся Чеширским котом, - цілий тиждень будете ходити дивізіоном у відкритому купальнику, - ця ідея йому точно подобалась. Оксана побагровіла, але посміхнулась:
- Домовились. Так, солдати, робимо все по інструкції. Сьогодні будемо розбирати автомат Калашникова. Я сподіваюсь ви умієте, - вона невдоволено поглянула на Багрянцева, - спочатку здійснюємо неповний розбір. Запам'ятовуйте : перше, відокремити магазин, - вона легко правою рукою обхватила магазин, держачи автомат за шийку приклада. Розправившись з ним, перевірила наявність патронів. Закінчивши з затворної рамою, спустила курок з бойового взводу. Розібралась з нічним прицілом. - Друге, витягуємо пенал приналежності з гнізда приклада. Зверніть увагу, я витягую протирку, йоршик, викрутку, виколотку. Відділяємо шомпол. Далі відділяємо дульний тормоз-компенсатор. Він називається полум'ягасник, - вона звернула його, крутячи проти годинникової стрілки. - П'яте, відділяємо кришку ствольної коробки. Слідкуйте за моїми руками. Шосте, відділити зворотній механізм. Утримуємо автомат завжди за шийку приклада лівою рукою. Зворотний механізм знаходиться в каналі затворної рами. Сьоме, відділяємо затворну раму з затвором, - в Оксани Іванівни все виходило чітко, хоча було видно, що вона докладає зусиль.
Багрянцев думав : «я вже починаю сумніватися». 
- Відділяємо затвор від затворної рами. Дев'ять, відділяємо газову трубку зі ствольною накладкою. Газова трубка, якщо ви пам'ятаєте, знаходиться на патрубку газової камори, - вона відклала газову трубку на стіл. - Неповний розбір ми завершили. Ви маєте навчитись робити повний розбір автомата, - Оксана облокотилася об стіл. - Я покажу. 
Брови Багрянцева взлітали все вище. 
- Не треба, я програв. Причому по всіх фронтах, - здався Багрянцев. 
- А, може, я не знаю, що робити далі. А ви так легко здалися, - награно здивувалася комдив, а в душі вже чула похоронний марш по Багрянцеву. 
- Думаю, знаєте, але перевіримо, - підіграв він їй. - А ви розкажіть послідовно, що ж робити далі. 
- Немає потреби, ви вже здались, - усміхнулася Ксеня, - судячи з вашого графіку, у мене наступне заняття, а ви йдете розбиратися з документами. 
- Отже, дефіле в бікіні не буде, - зітхнув Багрянцев. 
- І не сподівайтесь, - вона швиденько написала записку. - Передайте Лідії Сергіївні, вона відкриє вам кабінет, - руки в боки заклала комдив. 
- А вона й так мені відкриє кабінет, - з єхидством мовив Артур. 
- З яких це пирогів моя секретарка впустить до мого кабінету абикого? 
- Погодьтесь, дуже чарівного абикого, - усміхнувся Артур і вийшов. 
- Як дитина, їй богу як дитина, - усміхнулася услід йому Оксана. Тепер він цілком у її розпорядженні. Щоб йому такого вигадати. Потім, усе потім, а сьогодні їй треба покочувати по всьому першому взводу. Як добре, що Багрянцев погодився  на неповний розбір. Бо швидко і без книжки дід навчив розбирати автомат Калашникова тільки так. 
&&&
Оксана Іванівна вирішила подзвонити Нінель. Вона з паперами ходила дивізіоном. Проводила заняття замість Багрянцева, а в перериві набрала Ніну, аби знову послухати її чарівні історії. 
- Привіт, Нінель. Я дзвоню, щоб послухати ще одну з твоїх неймовірних історій, - усміхнулась в слухавку Оксана. 
- Тоді слухай, - причмокнула Нінель. - В стаціонар недавно привезли з двох молодих баранів. - почала щебетунья, - А наш завхоз лише одного зареєстрував. Другого вже придивився на шашлик. А тут Вітер, наш хірург та викладач, наступного дня з візитом. Побачив барана лишнього. Занюхав, що порода незвична. За годину з'їздив додому, і забрав його в пригород для осіменіння в свою отару. Федька завхоз наступного дня приходить, а барана нема. Єдині свідки я і наш сторож Сева. Федька приходить. І з порога питає : «І де баран?». Сева, сміючись очима, каже : «Ректор на шашличок забрав». Причому так серйозно каже. А я, не знаю чому, йому піддакую. Ти б бачила очі Федьки!