Глава 3. Горе-художник

Трохи відпочивши, Оксана семимильними кроками поспішила у власну прийомну. 

Із Лідонькою-секретаркою вона встигла познайомитись по телефону, а та в свою чергу представила її прапорщику Щербаку, який почав водити нове начальство по дивізіону, щойно побачив.  
- Пані комдив, полюбуйтесь, - прапорщик вказував на дошку пошани. 

Два обличчя були повністю замальовані. 

На деяких інших фотографіях були намальовані якісь певні атрибути. У лейтенанта Козлова був домальований довжелезний ніс, як у Піноккіо. Щей був зроблений підпис: «козел і в Африці козел». 

Сержанту Іващенко були збільшені вуха. Величиною майже як у Чебурашки. «І як це ще вони вмістилися на фото», - подумалось Оксані. Підпис був не менш злісний: «Стукач». 

Наступним, хто потрапив у чорний список художника був старший сержант Гончарук. Його зобразили Мюнхгаузеном. Були намальовані характерні вуса, перука та капелюх. «Язиката Хвеська» -  ось і напис. 
- І як назло, падлюка, кожного разу так. Тільки поставимо нові, а він прийде і розмальовує. І ще й талановитий, гад. - уточнив Щербак.
- Так-так, з одного боку вандалізм, а з іншого витвір мистецтва. І незрозуміло... чого одних розмальовує, а інших не чіпає. - розмірковувала Ксеня.
- А цим двом взагалі пику замалював. Вибачаюсь за формулювання... - стукнув по дошці прапор.
- Кращий черговий рядовий Онисько. Гордість нашого театру рядовий Загребельний, - прочитала Оксана Іванівна. 
- І за що він їх не любить, - почухав потилицю прапорщик Щербак. 

Він хотів було зняти ці заплямовані солдатським вандалізмом портрети, але комдив зупинила його на хвилину. 
- Залиш, я сфотографую, - вона декілька разів клацнула на телефон. - Він завжди одних і тих же розмальовує? - поцікавилася Оксана. 
- Так, за цей місяць три рази фотографії міняли. Вже думали не виставляти, - задумливо, але чітко мовив Щербак. 
- Так, можливо, наш художник не просто так обрав цих людей, образи їм характерні вимальовував і підписи робив? - запитала комдив.
- Та хто ж його знає. Може йому прізвище яке не сподобалось. Он Козлов прямо напрошується. 
- Може й так, але чомусь мені здається, що він в нас неспроста це робить. Месника з себе корчить. Можете знімати фото. І, до речі.. Ви вже ставили на ніч чергового, щоб слідкував і виявив негідника?
- Та ставили. І нічого це не дало. Поставили чергового. А на ранок все знов розмальовано. А цей Штірліц стверджує, що не спав, і в той же час нікого не бачив. Що йому не говориш, а все своє торочить. Ми навіть спочатку подумали, що це він. Покарали рядового, а через тиждень знов. За рядового Синиці теж все повторилося ,і говорить він теж саме. А потім ще на одному чергуванні сталося це неподобство. Тільки вивісиш нові фото, а на ранок вони вже помальовані. Кожен з них отримав по п'ять діб арешту та ще й не один позачерговий наряд, але мовчать.
- Хто сьогодні? - спитала Оксана. 
- Так...графік чергувань є і у мене, і у кожному відділі... Хто чергує цієї ночі? Ммм. Зараз подивимося. - Щербак відкрив у телефоні величезну таблицю, - сьогодні рядовий Цвіркунець. 
- Значить план такий.  Дочекайтеся, коли Цвіркунець заступить на чергування. І тихенько замініть його. Самі станьте на його місце. А його самого в мій кабінет чи в крайньому випадку зачиніть десь. А коли прийде художник, то ви його неодмінно впізнаєте. Тільки самі карайте. Я сама вже дещо придумала. 
Так і зробили. 

Коли рядовий заступив на чергування і надумав на хвилинку відлучитись, то прапорщик Щербак замкнув його туалеті. 
І чекав на художника. Незабаром з'явився і сам злочинець. Щербака у темряві не особливо відрізниш від рядового Цвіркунця. 

Пощастило, що вони обидвоє високого зросту, і рядовий не особливо худий. Художник навіть не помітив різниці і заходився малювати. 

Скоро, мабуть, у нього закінчився маркер, тому він майже в обличчя обернувся до Щербака. «Льонь, дай ручку, у мен…» Він заікнувся, побачивши, що замість його приятеля стоїть прапорщик. Тут же отримав запотиличник, і на ранок уже стояв в кабінеті комдива. А в Оксани Іванівни вже назрів план по виховній роботі. Самого Цвіркунця покарали трьома позачерговими нарядами за співучасть.
- Прізвище, - наказовим тоном вимовила комдив. 
- Рядовий Перепілка, - просто сказав солдат. 
- Що ж ти, рядовий, дошку пошани паскудиш. Коли б хотів помалювати, то прийшов би до мене і сказав: «Пані комдив маю бажання попрацювати на благо нашого дивізіону, беруся, наприклад, розмалювати старі сірі будівлі складів». Ну чим не приклад, - задумалася Оксана, - який нас дивізіон? 
- Зенітно-ракетний. 
- Ну от, видами зброї, і чим-небудь ще. Мілкувато мислиш, рядовий. Даю завдання вигадати щось такого роду, - дівчина ходила взад-вперед, взад-вперед по кабінету. 
- Є, вигадати щось такого роду, - випалив Перепілка. 
- А чого саме цих людей паплюжиш? Чим вони провинились. Рекомендую не мовчати, все одно ж дізнаюсь.
- Лейтенант Козлов постійно бреше, приписуючи собі чужі заслуги. Тому він на цій дошці, - чесно відповів Перепілка.

- Ну, а, наприклад... сержант Іващенко. Що з ним не так? - Оксана сіла до столу. 
- Він підслуховує і здає своїх товаришів прапорщику Щербаку, і нехай би він був просто Стукач, але дякуючи своєму підлабузництву, потрапив на цю дошку. Саме через свої доноси. А є ж хлопці, які дійсно заслуговують опинитися на цій клятій дощечці. 
- Добре, - вона записала у блокнот усе. - А старший сержант Гончарук? 
- Він брехун. - спокійно відповів рядовий, - вічно розказував байки. Чемпіон. Ranger. А коли били нашого товарища ці п'ятеро покидьків, він просто накивав п'ятами. Ось і все його геройство. Мюнхгаузен недороблений. 
- Хто міг бити солдата, та ще й на території дивізіону, - звела брови комдив. Якщо каляки цього солдата це все іграшки, то побиття на території дивізіону - справжній злочин. 
- Не можу сказати, - солдат зрозумів, що ляпнув зайвого.
- То що ж ти, набрехав усе? - звела брови Оксана. 
- Ніяк ні. 
- Тоді можеш мені розповісти. 
- Ніяк ні, - знову випалив солдат. 
- А якщо це наказ. - тиснула вона. 
- Ніяк не можу порушити наказ. 
- Хто бив твого товариша, і за що, - пом'якшила голос комдив. 
- Це був старший сержант Багрянцев і його п'ятеро прихвостні: Бубнов, Філіпенко, Глизін, Орлов, - солдат продовжив: - Коли приходять новачки, то потрапляють під чуйну опіку Багрянцева і перший ритуал, який вони повинні звершити - це поцілувати чоботи кожному з цих п'яти амбалів. А якщо ні, то вони нагадають, хто тут головний. Причому всі мають на це дивитися. А хто не стерпить, - Перепілка погладив пошкоджену ліву руку, - той приєднається до свого товариша. 
- Ну, добре, з цим розберемось пізніше, а поки сідай, - Оксана Іванівна всадовила рядового на стілець, дістала сумочку з ящика.