Глава 1. Неочікуване призначення

• Присвячую своєму нереально крутому діду Шурику, який мене ростив і виховував. Дякую!

Командиру дивізіону Петру Гавриловичу Кірсанову незабаром мало виповнитися 80 років. 

І, незважаючи на свій старечий вік, він залишався справжнім військовим і не поступався молодим. Але його керівництво, мабуть, вважало інакше. 

Він сидів у просторому, просто облаштованому кабінеті, коли йому подзвонили згори.
- Слухаю вас, пане командир полку, - рівно мовив Петро Гаврилович. 
- І тобі доброго дня, Петре Гавриловичу. Я хотів поговорити з тобою, але про це потім. Я тут чув ти собі дачний будинок купив, - прохрипів голос по телефону, - будеш картоплю саджати. Закрутки домашні робити. Краса. Вже пора тобі більше відпочивати. Мені і начальство натякає. Ти ж вже не хлопчик. Твій вік…
- А що мій вік! І Вам уже незабаром 62 роки. Не ображайтесь тільки. 
- Я все розумію, проте, на відміну від тебе, я ще не досяг пенсійного віку.  
Мабуть, голос по телефону образився на слова Кірсанова:
- Твій вік вже до 90 сягає. Треба дати дорогу молодим.
Петро Гаврилович також не був у захваті від цієї розмови, проте добре розумів її витоки і навіть погоджувався з думкою командира полку. А також чудово розумів, що ці вовкодави неодмінно усунуть його від посади. Тому в нього швидко народився план. І треба кувати залізо поки гаряче.  
- Я згоден йти на пенсію, проте з умовою. Обов'язковою умовою. 
- Швидко ти згодився, - зацікавився командир. 
- Проста умова. Моє місце посяде перевірена людина. Всього на місяць. Їй ніхто не перешкоджатиме. 
- Та ти зійшов з розуму! Як це! - він вважав, що Петро Гаврилович шуткує, але це було не так. 
- Я не жартую. Я обіцяю піти. А через місяць ви зможете зняти мого ставленика, якщо він не доходить вам. Проте зняти лише за статтею. Або за власним бажанням, - командир полку мовчав. 

Командир полку напружено думав. І прийняв рішення не менш швидко :
- Ваша людина ризикує поплатитися кар'єрою. Звільняти за статтею ми вміємо. Сам знаєш систему. Як друга прошу: не підставляй ти ні себе, ні інших. 
- Я все сказав, - стояв на своєму Петро Гаврилович. 
- Добре. Якщо ви цього хочете. Проте запевняю, що маю знати ім'я вашого наслідувача не більше, ніж за 24 години. Якщо впродовж цієї доби я не отримую ім'я, то ви просто підете з посади без умов, - наче потираючи руки, сказав командир полку.
- А я уже скажу. Її звати Оксана Іванівна Кірсанова. Капітан Військової Прокуратури, - випалив Кірсанов. Опальне рішення. 
- Хитрий хід. Але, пам'ятайте, всього місяць. 

З того боку повісили трубку.
Через хвилину генерал-майор Кірсанов вже сумнівався у своєму рішенні, але шляху назад не було. Він знав, що внучка має от-от приїхати. Вже навіть послав за нею машину, але тоді він іще не знав, що прийме таке божевільне рішення. Тепер треба було ще вмовити внучку, щоб вона виконала свою роль у цьому спектаклі. 

За місяць, можливо, він виглядає як повернутись. 

Ось онука погостює в нього декілька днів, а після оформлення всіх документів, місяці за два, приїде знов. Але вже реалізовувати його план. 

2 місяці потому 

Зранку Оксана Іванівна вже стояла на вокзалі, очікуючи супровід. Керівництво їй обіцяло машину, але її не було. Чи то водій десь застряг, чи то навмисно її нові підлеглі вирішили помаринувати її подовше. Нарешті під'їхала машина. Зелена Honda припаркувалась мало не під її носом, водій вийшов з табличкою. На ній було написано «Кірсанова О.І.» Чоловік став коло авто в очікуванні, не помічаючи Оксани. Вона була одягнена по-граждански. З речей тільки сумка на плечі та рюкзак в руці. 

Постоявши хвилин 15, і надивившись на табличку зі своїм прізвищем, вона підійшла і подивилась в упор на водія. Йому така увага не дуже сподобалось.  
- Відійдіть, будь ласка, дівчино. Чи ви не бачите, що я чекаю начальство. Табличку загорожуєте. - тон був не дуже ввічливий.  
- Кірсанова О.І. - це я, Оксана Іванівна. Від сьогодні ваш комдив. Дівчина чеканила кожне слово, - погляд водія нагадував оленя, засліпленої фарами, тупий, зачудований. Він мовчки відкрив двері до салону, впустивши її. І швидко повів авто у напрямі дивізіону, ані звуку не проронивши.