23

Дорога до резиденції мого названого брата, а заодно і господаря цього улусу, зайняла цілих три дні. Три дні ниття Мерзи з приводу зустрічі з його батьком. Що ж він йому скаже, як в очі подивиться... Я ж намагався триматися ближче до Шрама і подалі від Ахмета. А то хто його знає, що в нього там у голові... Він і так, оточений своїми підлеглими, скоса поглядав на свою колишню конячку, яка тепер майже в усьому мене слухалася. Сотник Такту зі своїми десятниками теж був запрошений на це свято. Тож верениця з вершників розтягнулася на метрів двісті, не менше. Щовечора ми розпалювали багаття і сідали за величезним столом зі шкір, де бувалі воїни розповідали свої байки. Найбільш балакучим виявився Ахмет. Після чергової порції випитої ним пітниці, сотника несло в такі нетрі, що навіть мені, який бачив усяке, ставало страшно. Та його невигадані історії приводили мене в дикий жах. Я ще не раз згадував слова мого названого батька, добряка Мбека, що мені, можливо, краще було залишитися в лісі з ведмедями, а не з цим нещадним і неймовірно жорстоким народом. Ахмет у всіх барвах описував свої пригоди, і те, як він нелюдяно розправлявся зі своїми ворогами та беззахисними бранцями. Незміцнілий дитячий організм періодично вивертало навиворіт, у прямому сенсі слова. Тож далі слухати ці розповіді, де вони буквально впивалися своєю невиправданою жорстокістю, я не міг більше ні під яким соусом. Чого не скажеш про Мерзи, якому вони явно припали до душі.

Наступні два дні я розводив своє невелике багаття подалі від усіх. І лише для себе та своєї білки, яку я не ризикнув залишити з Ігди. Клапоть став головним в арабані. І за моєї відсутності мав продовжити важкі тренування під невсипущим контролем Ігди. Але перед від’їздом, я верхи на Пегасі та навантажений лісовими смаколиками, все ж таки навідався до мого рідного барлогу.

Мені всі неймовірно зраділи. Особливо були щасливі ведмежата, коли я висипав перед ними два мішки смачних лісових горіхів, насилу зібраних моїми підлеглими. Мати ведмедиця, змінивши гнів на милість, пройшлася своїм шорстким язиком по моєму щасливому обличчю. Я ж пригостив її сухариком, прихованим подалі від Пегаса. Який, у свою чергу, дивлячись, як ставляться до мене ці кровожерливі звірятка, на диво ні краплі не злякався. І побачивши, як ведмедиця зжерла його улюблені ласощі, лише незадоволено фиркнув і гордо задерши морду, демонстративно відвернувся.

Мати-вовчиця разом з усією зграєю вирушила на полювання, і я вирішив її дочекатися, та водночас весело провести час з грайливими малюками-вовченятами й остаточно очманілими від такої кількості смачних горіхів ведмежатами. Ми підіймалися на ведмедицю і немов з гірки спускалися з її блискучого хутра, що лисніло на яскравому, осінньому сонці. Дивовижні розповіді Елдака з Келджиком виявилися правдою. І колись нестерпна, грізна звірюка, явно приборкавши свій запальний характер, за весь час лише раз огризнулася, загарчавши на нас, коли ми остаточно загравшись, наступили на поранену лапу, яка ще не загоїлася від вовчих зубів.

Вовки, побоюючись чужинців, полювали всією зграєю, залишивши дрібних вовченят на ведмедицю. Які, своєю чергою, вважали її другою матусею, якщо не першою. Вдосталь награвшись, мені все ж довелося виїхати, так і не побачивши мою вовчу сім’ю. Що мене, якщо чесно, дуже засмутило. І зараз, сидячи біля багаття, я з теплотою згадував найкращі моменти мого вовчого життя.

На запитання Шрама, чому я проводжу час на самоті, я відповідав, що дуже втомився під час подорожі, і хочу добряче виспатися перед святкуванням. Що було недалеко від істини. На що він по-батьківські поплескавши мене по плечу, накрив своїм вовняним пледом. І з посмішкою відповів на мої заперечення, що йому, старому ведмедеві, біля багаття і так тепло. Та лише сильніше закутав мене у своє вовняне покривало.

Загорнувшись у затишну ковдру, я разом із білкою, що накрила мене своїм пухнастим хвостом, дуже швидко заснув. Продовжуючи й далі дивитися крізь заплющені повіки на зоряне небо, і те, як воно перетворюється на мою рідну печеру. Де ми разом із вовченятами і ведмежатами, піднявшись на вовняну гору, вкотре весело з’їжджаємо з неймовірно терплячої, матусі-ведмедиці...

***

І ось нарешті до обіду, ми прибули до місця призначення. Кількість народу, що зібрався на святкування в широко розкинутій долині, вражала уяву. Весь видимий простір був зайнятий вершниками, наметами і возами. Крім відгородженого невеликим парканом майданчика для майбутньої гри в синього вовка. А перед двометровим п’єдесталом для місцевої знаті, що височів над усіма і був встелений різнокольоровими килимами, стояв величезний, чорний казан.

— Брате! — побачивши мене, двоє вершники одразу ж рушили своїх невеличких конячок ногами, і ті слухняно побрели до моєї, хоч і дрібної, але завдяки величезному Пегасу, височівшої над усіма фігури. — Ти приїхав! — явно зрадів мені Келджик.

— Приїхав... — важко зітхнув я. Дивлячись як на полі для гри, вже розминається з три десятки кінних учасників. І одному з них відразу добряче прилетіло від Ахмета, що тільки-но приєднався до них. Причому так, що він миттєво поцілував своїм понівеченим обличчям землю.

— Та, не переживай ти так! — помітивши мій не дуже веселий настрій, заспокоїв мене Келждик. — Тримайся за нами, і все буде добре! Ми тебе в образу не дамо! Правда, брате? — Елдак, нічого не відповівши, об’їхав мене з Мерзи та Шрамом, і тяжко зітхнувши, пришпорив коня, поскакавши кудись за череду наметів.

— Що сталося? Я щось не те зробив? — не зрозумів я поведінки названого брата.

— Боїться, що затопчуть тебе в цій плутанині... — пояснив Келджик. — Він із Сарматом, учора цілий вечір лаявся. Мовляв, ми з ним і так у всіх козла уведемо, навіщо ти потрібен-то. Тільки під ногами плутатися будеш. Але той, ні в яку! Мовляв сім’я, — є сім’я. І раз ти в нашій сім’ї, то будь добрий, бийся разом з усіма за честь сім’ї...

— Це і є твій новий, старший брат? — раптом відволік нашу увагу досить міцний і багато вбраний юнак, що проїжджав повз нас. Єхидно посміхнувшись, він презирливо сплюнув просто під ноги коня Келджика. Але влучив тому на загнутий до верху носок чобота. — Тоді тобі під маминою спідницею в ляльки грати треба, а не в синього вовка.