1

Так вже склалося, що життя в мене не склалося. Але все ж хочу дати одну пораду, щоб ви не повторювали моїх помилок... Ніколи не плавайте під час грози. До цієї проклятої, мокрої субстанції, навіть близько не підходьте!

***

Яскравий удар блискавки і приголомшливий звук миттєво заклав мені вуха. Я зрозумів що тону. Я на дні. Ну і добре. Ну і правильно... Скільки можна мучитися-то...

***

Знову світло. І явно мій, дитячий крик. А далі... Знову бултих у холодну воду... І не дихаю... А ні, знову дихаю! Та ще й як!..

Лежу. Зі змінним успіхом намагаюся ворушити кінцівками. Не завжди виходить. Але я не здаюся. Ніколи не здавався...

Мене явно, добре годують. І це великий, жирний плюс.

Особливо нічого не змінилося, але обживаюся потроху... Ось, до речі, і моє родове гніздечко. Дивний, плетений кошик, підвішений під стелею. Точніше сказати важко, бо толком ще нічого не бачу. Хоча мені вже майже три дні від роду. І я новонароджений у дивній, вочевидь не багатій оселі язичників, що живуть на відшибі цивілізації. Чому я так вирішив? Дуже просто, вони постійно повторюють, ярило те, ярило це. А ярило це що? Правильно. Сонце. Загалом, крім цього самого ярила, було ще з десяток різних божеств, яким потрібно було принести жертву, щоб я виріс красивим і здоровим. І все б нічого, і я був би безмірно щасливий, але є одне але...

Не стерли мені під час переселення моєї дорогоцінної душі, пам'ять, іроди. Ось така халепа. І я все пам'ятаю, до останньої, сумної дрібниці в моєму житті...

Ну що, знову-то! Немає в цьому житті спокою! Знову якийсь дивний чоловік прийшов. А моя нова мати, мене йому показує. Ну й навіщо? Я ж майже заснув! А це зробити, ой як не просто. Від цих величезних комарів, ніякого порятунку немає!

- Гей, чоловіче! Що це ти таке робиш! Не потрібно мені по голові лупити! - це точно не мій батько. Той явно старший був і пряники мені в рот сував. А цей стусанами пригощає. Але постривайте... Можливо це і є, мій справжній батько?..

***

- Ой! - знову цей мутний тип, мені на лобі комара вбив. Ти б обережніше, зі своєю лапою. Так і прибити хлопця не довго...

Та скільки ж комарів то тут! Жах просто! Я за свої два тижні від народження, скільки їх бачив, як за все моє, дуже не коротке життя...

Сьогодні у мене свято! Мені місяць стукнуло, як не як. І я, все ще напрочуд живий. Бо навчився під час чергового удару здоровенного бороданя, шию напружувати. Який, крім як до матері чіплятися, став ще й свої величезні лапи розпускати. Ну це, вже нікуди не годиться! При дитині-то...

За будь-якої можливості качаю шию. А куди діватися-то. Комарів менше не стає. А цей тип став заходити частіше і лупити бідну дитину сильніше. Напевно думає, що таким чином я відразу відрубуюся, і на їхні розвеселі забави дивитися не буду. А ось не дочекаєтеся!

На другому місяці починаю дещо розуміти їхню незвичайну говірку. Немов у дуже далекому, забитому селі всі поголовно перепилися і ледве язиками ворушать, несучи всяку ахінею. Але все одно, далеко не все зрозуміло. Гаразд, будемо дивитися далі. Тим більше, що мене почали потроху виносити на вулицю, погрітися на сонечку. Але одного разу так захопилися своїми забавками, що я пів ночі вуличних комарів годував. З півлітра крові, напевно, висмоктали гади! Але і я в боргу не залишився! Висмоктав із матері, теж усе до краплі! І навіть крові у неї випити примудрився. Чим я гірший за цих комарів! Що б знала, як дитину без нагляду залишати...

От, все ж даремно я з неї кров пив... Вирішила вона мене Комаром назвати. Матусю! Та пожартував я, з кров'ю-то цією. Ви що, дитячих жартів не розумієте?

А це що за смердюча гидота?! Фу! Від комарів кажеш. Ну гаразд, потерплю... Раз від комарів...

Ех, знову мамене молочко... Я то в принципі і не проти. А то від цих переживань навіть зголоднів...

Отже. Повернувся її другий чоловік. Або перший. Хто їх розбере. Одним словом, той що постарше. Знову мені пряник до рота всунув. А чим його жувати, пряник цей. Ну гаразд, посмокчу для різноманітності... А то від молока вже трохи нудити починає, і відрижка дивна пішла. Так от, я не договорив. Повернувся той мужик, що з пряниками, і з порога заявив що мати йому роги наставляє, поки мовляв, його вдома немає. Та впала в коліна, каже що це не правда все! Брехня і наклепи заздрісних потвор. А вона тільки його і чекала. Потім обійняла його, да так, що він до мого, у прямому сенсі слова, полегшення, забув чого і кричав. А ззаду у чоловіка ножик у руці був прихований. Я до того хвилювався, щоб він цим ножиком, та не позбавив мене матері, а заразом і джерела харчування, що аж осоромився. Але я вам про це вже повідомив. Ви не подумайте що я через слабкість. Просто вік у мене такий, ніжний. Ось і доводиться під себе ходити.

Але коханцям цим, все ж таки не дійшло. І ось коли я вже непогано так, шию накачав, і навіть примудрявся від її другого чоловіка, ударів ухилятися, ці ідіоти знову зустрілася. Хоч би почекали, поки чоловік із пряниками подалі від'їде. А той візьми, та й повернися. Шапку забув, чи що. Але коли двері відчинилися, то ті навіть і не помітили його і блискучої сталі...

Дурень цей рогатий, убив дружину і себе заодно тим же ножиком життя позбавив. Ось така оказія...

Бородань же її молодий, переконався, що нічого поганого з ним не сталося, і втік із хати. Залишивши мене одного в цій страшній обстановці.

Єдиний хто був живим у цій кімнаті, так це комарі і я. Поки що...

- Гей, ідіоте! Повернися! Я все пробачу! - прокричав я в тишу. І схоже, що він мене почув. Ех, знав би що буде далі, лежав би собі тихо і чекав, поки мене комарі догризуть. Так ні, я все ж таки заволав своє чергове, дитяче.

- Придурку! Ти де?!