Дикий Майк

Ксан Майку ніколи не належав, та й навряд чи колись буде. Ні, він його не вкрав, не виграв і навіть не виміняв. Кіборга йому залишили під заставу, а потім його господар раптово помер. І ні щоб Майку, виявити участь і повернути дороге обладнання невтішним родичам, просто спокуса залишити його собі була надто великою. Занадто корисним виявилося придбання. І перетягування вантажу на нього можна звалити, і ненависне прибирання на кораблі, і як спосіб залякування чи підвищення статусу, у всьому кіборг був доречним.

Ось тільки, привласнюючи чужу власність, Майк зовсім не врахував низку факторів, що незабаром сильно ускладнили йому життя. По-перше, він уже не міг скористатися послугами «DEX-компані», які проводили техобслуговування та перевірку на системні помилки. По-друге, йому було закрито шлях на низку планет, де теоретично, жили ті самі родичі померлого власника. Цілком можливо, вони б і не впізнали своє обладнання, але Майк намагався обійтися без ризику хоча б у цьому. По-третє, це технічна сторона. Адже він мав право управління, тільки другого порядку, без можливості продати чи обміняти на сімку, позичити чи здати в оренду, про що Ксан йому неодноразово повторював, а отже, теоретично, хтось мав права управління першого порядку. І Майк дуже не хотів з цим кимось стикатися, використовуючи нові і нові способи маскування.

І йому досі посміхалася вдача.

Взагалі, флібустьєри великого космосу не можуть вважатися невдачливими за умовчанням. Якщо в тебе є корабель, якщо ти сам собі капітан, пілот і навігатор, значить – тобі безперечно пощастило.

Але, як відомо, вдача дама примхлива, вона любить ризикових і сміливих авантюристів, тож незабаром Майк обзавівся приставкою до імені - «Дикий». Таке неблагозвучне прізвисько він отримав не за любов до серіалу «Дикий, дикий космос», який колись був популярним за часів його бурхливої ​​юності, і не тому, що вмів стріляти з бластера від стегна, а часом й не виймаючи з кобури, і навіть не тому, що напившись, поводився як дикун, ні. Майк виявився з тих самогубців, що побачивши авшурів, вважали себе безсмертними і дотепними винахідниками, які впевнені, що саме їх ці милі ведмедики не чіпатимуть, якщо назвати їх вуханями. Хоча його ні в чому звинувачувати, адже як завжди, замість нього розмовляв вермут, узявши під контроль усі звивини мозку людини. Врятував його тоді кіборг, який працював в охоронному режимі господаря, ретельно відстежував емоційне тло його товаришів по чарці. Авшур товаришем по чарці не був, він просто був каталізатором нездорового інтересу Майка. На щастя для нього, вимовити нічого непоправного він не встиг, спочатку в нього раптом закололо в боці, а потім він зовсім відключився. Отямився вже в себе на кораблі.

Вранці Майк вивчав у дзеркалі свою пом'яту фізіономію, мучився похміллям, і час від часу кривився від болю у відбитому боці, куди тицьнув його Ксан, щоб господар припинив рити могилу власним язиком. А вже ввечері в нього з'явилося прізвисько. Саме тоді в його голову закралися перші думки, що непогано б Ксана залишити собі. Це ж майже те, що взяти напрокат кобайк і раптово виявити, що всі налаштування ідеально підібрані саме під тебе, що крісло максимально зручне, а іскин не дратує.

Майк навіть не підозрював, як йому пощастило, знайти прізвисько до того, як його справжня суть стала у всіх на слуху. Боягузливий Майк звучало б куди правдивіше, але й образливіше теж. Сам себе він таким, зрозуміло, не вважав, лише зайве обережним. Часом складалося враження, що його обережність йшла пліч-о-пліч з боягузтвом, яких у свою чергу штовхала жадібність до наживи і халяви.

Власне, саме вона привела його на планету Нова Земля 7. Заманлива пропозиція від невиразно знайомої людини, яка запропонувала обговорити умови угоди в кафе «Біла ніч». Маленька контрабанда розміром з ящик для консервів. Звичайна справа.

Так думав авантюрист, аж поки не дізнався, що на цій планеті заборонені кіборги. Тобто по всій планеті, крім космодрому, їх немає; прилетіти з ним ти ще можеш, але будь ласка залишити «ляльку» на кораблі. Ось тут всі його людські «якості» заперечили: і нав'язуваній забороні, і недовірі до місцевої охорони, і замовленню, що вже стало підозрілим. Майку б сісти і полетіти, але ні. А раптом, це лише параноя?

Втім, вихід як завжди зайшовся. Адже Майк не раз вдавався до її послуг, до горезвісної програми імітації особистості. Ось тільки була одна проблема, кіборг з нею все одно виглядав неприродно і справляв враження альтернативно обдарованої людини, що дратувало більше, ніж ідеальна машина. Тому після кожного використання він її видаляв.

– Значить так, – Майк нервово побарабанив пальцями по підлокітнику. – Інсталюєш нашу програму імітації особистості, і ось, – він швидко відшукав необхідну інформацію в місцевому інфранеті. Вірніше ввів запит і відкрив перші файли, що вискочили, – завантаж собі. Симптоми теж імітуватимеш.

– Наказ ухвалено до виконання.

Майк задоволено відкинувся на спинку крісла, радіючи своїй прекрасній ідеї. Якщо кіборг під програмою виглядав дебілом, то чому не піти до кінця? Адже, по суті, «дебілізм» це хвороба. Він швидко пробігся очима по тексту і сполошився:

– Стоп, – скомандував Майк. – Напади імітувати не треба. Ось це, і це теж не треба. Взагалі викресли все, через що люди захочуть викликати невідкладну допомогу або поліцію.

– Зміни збережені. Наказ виконано.

– Точно виконаний? – уточнив авантюрист, з прищуром вдивляючись в обличчя Ксана, все ще позбавленого всяких емоційних забарвлень.