Яна

— Це було так круто! — З цим захопленим, гучним вигуком Аміни ми нарешті зайшли до моєї квартири. — Я до такої міри голодна після цього треку, що зараз, здається, з’їла б цілого слона. Разом із хоботом!

Ми з Владом одночасно й голосно засміялися, зачиняючи за собою важкі вхідні двері передпокою. Усередині квартири було тихо й якось по-особливому затишно.
— З почином тебе, рідна, — Влад ніжно, з якоюсь особливою гордістю пригорнув дівчину за талію й поцілував у тім’ячко. — Тепер ти офіційний член нашої банди.
— Можемо поки зробити бутерброди на швидку руку, щоб ти не впала в голодну непритомність, а Влад якраз збігає в магазин тим часом, — з теплою усмішкою сказала я Аміні, вішаючи куртку на гачок.
— Мені як зазвичай брати? Усе за стандартною програмою? — Уточнив Влад, застигши на порозі й навмисно не роззуваючись, щоб не втрачати часу.
— Так.
— Сигарети?
— Блок. Бажано той самий, синій. Моя доля на закупи — у куртці, забереш.

Аміна дивилася на нас із легким, щирим здивуванням, переводячи погляд з мого обличчя на обличчя Калініна. Щойно Влад підмигнув нам і вийшов за двері, замкнувши їх ззовні, вона нарешті не стрималася й заговорила:
— Ви так дивовижно розумієте одне одного…
— Як так? — Я здивовано підняла брову, роззуваючись.
— З пів слова, я б сказала. Навіть без слів. Йому достатньо просто подивитися на тебе, щоб втямити, що треба купити. Це дивно.

Я лише неголосно усміхнулася, ховаючи легкий сум усередині, і запросила дівчину пройти далі.
— Проходь на кухню, розташовуйся. Каву будеш?
— О так! Твоя фірмова кава — це взагалі найсмачніше, що я коли-небудь куштувала у своєму житті, — дівчина розпливлася в замріяній, абсолютно щасливій усмішці й присіла на табурет біля столу.

Я підійшла до гарнітура, відчинила дерев’яні дверцята навісної шафки, щоб узяти пачку кавових зерен, і моя рука на автоматі наткнулася на бляшану баночку з чаєм. Чорний чай із бергамотом. Стас його просто шалено любить, і я дбайливо бережу цю заначку спеціально для його рідкісних візитів, щоб завжди було чим його пригостити. Каву Фролов узагалі на дух не сприймає і щиро не розуміє, як люди можуть любити цей гіркий напій. Відкинувши ці зайві, раптово нахлинувші думки, які знову потягли мене в болісне русло, я знайшла каву й заходилася готувати напій. Кухня повільно наповнювалася приголомшливим, щільним ароматом.
— Лис, можна одне особисте питання? — Негучний голос Аміни раптово вивів мене з секундного трансу.
— Так, звісно. Питай, чого вже там.
— Як тобі Аня? Ну, якщо чесно? Тобі не здалося сьогодні, що з нею щось глибоко не так?
— Ти про що взагалі? — Я завмерла біля плити, не повертаючи голови. — Звичайна собі дівчина. Вона дівчина Стаса, у них стосунки.
— Так, усе так, але вона якась дивна, затиснута. Вона дуже, просто шалено нервувала на треку, від неї прямо хвилі негативу йшли.
— Ну, дивись, — я повернулася до неї, спершись об стільницю. — Вона просто хотіла провести вихідний день зі своїм хлопцем. Можливо, у них дійсно були зовсім інші плани на цей вечір, а тут ми зі своїм мотиком. Ти щось інше в її поведінці побачила?
— Вона здалася мені занадто владною, — Аміна насупилася, підбираючи слова. — Знаєш, ніби вона хотіла Стаса якомога швидше забрати звідти, ізолювати від нас. І її ця фраза на самому початку: «Ми ненадовго»… Вона пролунала якось надто жорстко, наче наказ. Вона ж ішла туди нібито для того, щоб провести час зі Стасом, то чому було не спробувати розділити його головне захоплення, не підтримати його? Навіщо псувати всім настрій?
— Мені здається, ти себе просто накручуєш, Амін, — я постаралася швидко й рішуче змести ці дурні, тривожні думки від себе подалі, ставлячи дві чашки з гарячим напоєм на стіл. — Скоріш за все, у них дійсно були квитки в кіно або ще щось у цьому роді. Забудь.

Аміна лише скептично похитала головою, явно залишившись при своїй думці, а я дістала з кишені джинсів пачку сигарет, яку мені на треку віддав Фролов. Чиркнула запальничкою.
— Ян, а що у вас насправді відбувається зі Стасом? — Раптом у лоб запитала Аміна, уважно дивлячись на мене.
— Ти про що взагалі? — Я з підозрою подивилася на подругу, повільно випускаючи дим. — Ми друзі з самого глибокого дитинства. Рідні люди, і не більше того. Нас нічого більше не пов’язує.
— Мені Влад розповів… — Аміна на секунду зам'ялася, почервонівши. — Слухай, тільки не вбивай його, будь ласка, і не кажи, що це я здала, але він розповів мені по секрету, що ти кохаєш Стаса. Давно й нерозділено.

Я лише гірко усміхнулася, відчуваючи, як усередині все болісно стиснулося. Зробивши ще пару затяжок, я подивилася у вікно на темніючий вересневий двір і все-таки відповіла:
— Кохаю, Амін. Занадто давно. Але це абсолютно нічого не змінює в нашій реальності.
— А Стас… він хоч знає про це? Здогадується?
— Ні. І не треба йому про це знати, ніколи в житті. У нього зараз є дівчина, у них усе серйозно, і на цьому ми ставимо жирну крапку.
— Ян, але ж ти могла б бодай спробувати сказати йому раніше, відкритися. Раптом у нього теж є якісь приховані почуття до тебе? Раптом він просто боїться зруйнувати вашу дружбу?
— Почуття в нього до мене дійсно є, — я важко затягнулася й видихнула з легень щільний сизий дим. — Але виключно дружні, пацанячі. Він бачить у мені Лисеня з дитячого садка, товариша по покатушках, з яким можна крутити гайки в гаражі. Чоловіки не закохуються у своїх кентів.
— А тобі не здається дивним, що ця його Аня… Вона ж чисто зовнішньо просто неймовірно схожа на тебе? Практично твоя копія, тільки з каре?
— Та ні, нормально все. У світі повно схожих людей, звичайний збіг, — я постаралася сказати це якомога байдужіше, хоча серце зрадницько пропустило удар.

У повітрі маленької кухні на мить повисло важке, майже відчутне напруження. Мені стало страшно застрягнути в цій жалості до себе, і я вирішила терміново розбавити обстановку чимось позитивним.
— Ладно, Маркелова, давай про приємне. Я от, якщо чесно, і подумати не могла, що ти вмієш так круто й зухвало ганяти на байку! — З легкою, щирою усмішкою сказала я Аміні. — Ти влаштувала на треку реальне шоу.
— Це все Влад, — вона миттєво розтанула й зарділася ніжним рум’янцем. — Він мене довго вчив, контролював кожен крок. Але мені ще потрібно у всьому цьому розібратися, особливо з технічною частиною. Для мене всі ці мотори поки як вища математика.
— Про це взагалі не переживай, — я голосно засміялася, гасячи сигарету. — Допоможемо всім світом, чим зможемо. Наш гараж завжди до твоїх послуг!