Глава 1

Рев двигуна змусив Влада обернутися ще до того, як мотоцикл виїхав з-за повороту.
— Ну нарешті, — протягнув він. Яна навіть не підняла голови від телефона.
— Він завжди запізнюється.
— Але ж як ефектно!
Чорний «Судзукі» зупинився біля них. Двигун ще кілька секунд гурчав, а потім ущух.
Я зняв шолом, провів рукою по волоссю й поклав його на бак.
— Скучили?
— Ні, — одночасно відповіли Влад і Яна. Я лише усміхнувся.
— Брехати негарно. Мама не вчила?
— Ти на сорок хвилин спізнився, — Яна проігнорувала моє запитання, але нарешті відірвалася від екрана.
— І?
— Нічого, — вона ковтнула енергетика та затягнулася сигаретою. — Наступного разу поїдемо без тебе.
— Не поїдете.
— З якого це дива? — запитала Яна, піднявши одну брову.
Я подивився на неї:
— Бо без мене вам буде нудно.
Влад зареготав:
— Боже, який же ти самозакоханий!
— Зате чесний.
— Зате притрушений, — перекривила мене Яна, набираючи комусь СМС.
Я нічого не відповів, лише дістав із кишені куртки пачку сигарет.
— Ти ж наче не куриш, — помітивши пачку, здивувався Влад.
— Це не для мене, а для неї, — кивнув я в бік Яни.
Дівчина лише виставила вказівний палець — вона завжди так робила, коли писала повідомлення, просячи не відволікати.
— Не розумію я вас: один ганяє як придурок, інша — труїться сигаретами з енергетиками. Ау, Яно, я до тебе звертаюся! — Влад підійшов, збираючись відібрати телефон, але дівчина випередила його й сховала мобільний у кишеню.
— Ну, я слухаю.
— Кажу, задовбала курити.
— А я тебе не змушую, — дівчина глибоко затягнулася й видихнула густий дим прямо Владу в обличчя.
Я зареготав ще гучніше.
— Привіз? — перевела на мене погляд Яна.
— Так, лови, — і я кинув їй пачку.
Яна впіймала її на льоту й сховала у внутрішню кишеню.
Щойно я почав злазити з байка, як до нас підійшли двоє чоловіків.
— Оце так зустріч, — промовив один із них мені майже на вухо, а його важка рука опустилася на моє плече. — Ми вже й не сподівалися тебе побачити.
— Є питання? — я різко скинув його руку.
— Ага. Треба вирішити з приводу боргу, — озвався другий.
— Стасе, ти знову кудись умудрився вляпатися? — насторожився Влад.
— Неважливо, — кинув я другові. — Ходімо, відійдемо.
Ми попрямували ближче до сходів на набережну. Ніч повністю вступила у свої права. Від води віяло прохолодою та свіжістю.
— І?
— Ти нам винен, — почав перший. — Мені б дуже не хотілося нагадувати про твої обов’язки, але час підтискає.
— Скільки?
— А ти вже не пам’ятаєш?
— Погана пам’ять, що поробиш. То скільки?
— Нагадаю, не переломлюся. Ти винен сто тисяч. Але можемо розрахуватися іншим чином. Можеш відпрацювати.
— Я вже сказав: більше я не битимуся.
— Шкода, ти гарний боєць. Термін збігає післязавтра. Якщо грошей не буде, змусимо відпрацьовувати твоїх друзів. Це останнє попередження.
Чоловіки пішли, а я залишився біля води, вдихаючи нічну прохолоду.
Бої. Навіщо взагалі почав брати в цьому участь? Адреналін. Чому не кинув раніше? Азарт. Чому все ж таки пішов? Набридло. Борг? Щось придумаю. У крайньому разі можна продати машину, але це не так швидко.
Мої думки перервала рука на плечі.
— Все ок?
— Так, треба подумати.
— Попав?
— Ні, все добре. Ти хотів поговорити?
— Так, хотів тобі дещо розповісти, — розплився в посмішці Влад.
— Тільки не кажи, що знову про своїх дівчат.
— Ну а про кого ж іще? Я тебе не розумію, Фролов. За тобою дівчата бігають табунами, а ти цим не користуєшся. Чому?
— Тобі доступно пояснити? Задовбали. Не хочу, — я закотив очі.
Друг почав бідкатися на своє особисте життя. З’ясувалося, пасії покинули його, коли дізналися, що Влад зустрічається з обома одночасно.
— Ну ти й придурок. Навіщо зустрічатися з двома паралельно?
— Не знаю. Просто так.
— Ну от «просто так» і отримуй. Де Яна?
— Скучив за своєю благовірною?
— Придурок.
— Вона поїхала додому. Просила передати, що ти клоун фестивальний, і якщо тебе знайдуть по пакетах — вона не здивується.
Я лише посміхнувся. Яна завжди дивилася в корінь усіх проблем, вона надто добре мене знає.
— У тебе якісь неприємності? — Влад почав засипати мене питаннями про те, що це за чоловіки і чого вони хотіли.
Я не хотів вплутувати друга у свої проблеми, тому просто відмахнувся, сказавши, що це стосується моєї родини. Він знав, що на цю тему розпитувати не варто. Свого часу мої батьки побудували велику імперію в нашому місті, і кожен доссі мріяв урвати від неї хоча б маленький шматок. Через це мене іноді намагаються шантажувати. Але бувають ситуації, в яких я винен сам. Як-от із цими боями.