Глава 1 Аварія

Мене звати Ніколь 

Мені 20 років 

І сьогодні я розповім вам свою історію..

Це сталося 11.02.2020 року 

Це був страшний сон, чи то моя фантазія..

Це був самий важливий для мене день

Я виходила заміж..)

Але не встигла цього зробити.. 

Тож давайте почнемо

Мама Ніколь: Донечка, як я за тебе рада

Ніколь: Так мам я не вірю в це, це сталося я виходжу заміж😍 я так цього чекала, але так хвилююся, трохи дихати важко.

Мама: В мене теж таке було☺️ але все буде добре, я вірю.

Мама : Господи яка ж ти красива красива😍.

В мами потекла сльоза..

Ніколь: Мамо в тебе ж макіяж!

Мама: Точно, я просто дуже рада за тебе 😭❤️

Ніколь: Дякую мамо за підтримку) я тебе дуже люблю.

Мама: Ну все поїхали наречений тебе вже чекає!

Ніколь: Фух.. тоді поїхали.

Ніколь та мати сідають в машину та їдять до назначеного місця, де буде їхне весілля. 

Мама: Так вже усі гості на місці, ми запізнюємся!!

Ніколь: Можна їхати швидше!!!

Водій: Я не можу тут великі пробки!

Ніколь почала нервуватися.

Мама: Так Ніколь, все буде добре ми приходимо вчасно.

Хотіла мати заспокоїти Ніколь.

Ніколь: Сподіваюся 🥺

Ніколь подивилася у вікно і бачить як на них їде величезна фура!

Вона врізалася на великій швидкості в те місце де сиділа Ніколь.

Все було як в тумані, я то прокидалася, а потім знову засинала.

Дуже сильно боліла голова, але я нічого не відчувала.

Я тільки чула як водій фури казав що не впорався з керуванням.

Я хотіла заплакати, але мені не вдавалося..

Я не розуміла що відбувається, чи буду я жити?!

Мене поклали в палату, я відчувала тепло та переживання нареченого, він був поруч, це все що мені було потрібно..

Але що з моею мамою?!! 

Де вона, вона жива!!?

В неї проблеми із серцем!!

ЯК МЕНІ ПРОКИНУТИСЯ!!!

ДОПОМОЖІТЬ!!

Я намагалася прокинутися, але мені не вдалося..

Через кілька годин я прокинулася дома в піжамі.

Що де я? Що я роблю дома я повинна бути в лікарні!

Мамо ти дома? Закричала я, але стояла тиша

Я злякався, хтось спеціально мене сюди привіз!?

Хоча в мене нічого не боліло, ні ран, ні шрамів, що зі мною? Я не відчувала смаку, в квартирі було відчинено вінку на повну, мені не було холодно...

Я не відчувала вітру, але ж була зима!!! Я була тільки в футболці та шортах. Я стояла й не могла по рухатися!

Я виглянула у вікно, але ні було нікого..

Ми з мамою жили в центрі місця, такого бути не можливо, тільки 11 годин ранку! Потім я зрозуміла часи не йшли, вони зупинилися..

Я вирішила вийти на вулицю. Ні було нікого, мертва тиша, світловори не працювали, машин не було.

Я хотіла вже заплакати тому що не розуміла що відбувається, але мені не вдалося, було таке враження що я ніколи в житті не вміла плакати. Круто й що мені тепер робити в цьому жахливого-мертвому місці?

Я була одна, ні одної живої душі.

Я вирішила піти до дому, все ж таки краще чим бродити по мертвим вулицям.

Коли я зайшла у під'їзд, на 3 поверсі у маминої подруги була відкриті двері, я вже зраділа, подумала що я не одна.

Я зайшла до квартири, та спитала, є хто?

Я почула знайомий голос, якого вже дуже давно не чула, це.. це ж був Андрій😨

Померлий син маминої подруги😨

Ан.. Андрій, це ти..?

Андрій: так Ніколь привіт..)

Він підійшов й обійняв мене

Я стояла дивилася на нього, й не могла в це повірити.

Ніколь: це.. це ж не можливо!

Де я??

Андрій: це мертвий світ, сюди потрапляють люди після смерті, а точніше їхні душі. Тут ти не почуєш пісень, будь яких звуків, тобі не треба їсти чи пити, також спати, ти нічого не відчуваєш. Мені шкода що ти тут...

Ніколь: ЩО? Я не хочу тут жити, це не можливо, це не життя, а щось інше.

Андрій: Але за тебе можуть ще боротися лікарі, за твою душу, ти повинна вибратися звідси! 

Ніколь: Ой щось.. мені погано!

Андрій: Ти повертаєшся у свій світ) я радий за тебе.

Ніколь: А як же ти? Ти ж підеш зі мною Андрію?

Андрій: Мене вже не повернути.. Просто передай мамі що я її дуже люблю..) та передай що я завжди з нею..)

У Ніколь вдалося заплакати, вона дуже сильно обійняла Андрія й сказала:

Ніколь: Дякую за все.. я буду дуже сумувати за тобою...

Андрій: Я теж.. бувай Ніколь🖐🏻

Я прокинулася в лікарні.

Перед очима все пливло..

Поруч був Максим мій наречений.

Ніколь: Ма.. Максим 

Максим: Господи Ніколь ти прокинулася ❤️

Вони нічого не сказали один одному, просто кріпко обійнялися.

Ніколь заплакала від радісті..)

Максим: Люба моя, як я тебе кохаю❤️ я так хвилювався за тебе, я вже тут 4 дні сижу поруч із тобою) 

Максим заплакав.

Ніколь: А де моя мама?

Максим: Їй зробили операцію, все пройшло успішно☺️

в неї із серцем тепер усе добре.)

Ніколь: Слава тобі Господи😭❤️

Ніколь: А де наша сусідка із третього поверху? Вона тут?

Максим: Так вона дуже хвилювалася за тебе.

Ніколь: Можеш її покликати будь ласка.

Максим: Добре зараз, відпочивай☺️

Сусідка: Господи Ніколь, у тебе все добре?

Ніколь: Так усе начебто добре😄

Сусідка: Ти мене кликала? Щось сталося?

Ніколь: Так може це все буде старанно звучати, але ваш син сказав передати вам що дуже любить вас, й завжди з вам☺️❤️

Сусідка: Правда? Я так за ним сумую, я теж його дуже сильно люблю.

Ніколь: Він вас теж)

Через пів року, я вийшла заміж за Максима☺️

Й все у нас було добре ❤️

А ця історія залишилася зі мною на завжди..