Частина 9

         - Але як справжні подруги терпляче чекаємо і не дзвонимо, щоб не заважати вашому «тет-а-тет»! - додала Катерина.

         - Якому «тет-а-тет?! - нарешті отямилася Ольга. - Не було ніякого «тет-а-тет»!

         - Як не було?! - здивувалися подруги.

         - Я ж вранці тобі дзвонила, - сказала Вероніка. - Так ти ще перебувала в обіймах Амура!

         - Які ще обійми? Якого Амура?! - продовжувала відпиратися Ольга.

        - Ну, може, і не Амура! - спробувала пояснити ситуацію Катерина. - А якогось там мачо, так це точно. Або як там його звати? Ну?

         Подруги втупилися на Ольгу, чекаючи її відповіді. Але та мовчала, як партизан, тільки безневинно кліпаючи віями від нерозуміння того, чого хотіли від неї дівчата.

         - Що «ну»?

         - Скажи вже, як його звуть! - зажадала Вероніка.

         - Дівчата, відчепіться від мене, - обурилася Ольга. - Я нічого не пам'ятаю.

         - Як нічого не пам'ятаєш? - здивувалася Дарина.

          - А ось так! Перепила я трішки. - Ольга сіла на диван. - Вранці прокинулася зовсім гола, одяг весь розкиданий по коридору. Я ж завжди сплю в чомусь, а тут на тобі – зовсім гола-голісінька.

       Вероніка, подивившись на втомлений вигляд подруги, розсміялася на весь зал.

         - Ніка, тихіше, - попросила Ольга. - На нас всі дивляться. Досить з мене і тих пліток, що вже є! Уявляєте, знайомі Люсьєна мене бачили з якимось хлопцем. І той навіть встиг моєму батькові про це розтріпати! Навіть мої працівники з кафе і ті знають, що я з кимось шлялася цю ніч!

         - А ти що не пам'ятаєш, як пішла з тим хлопцем ?! - обережно запитала Катерина.

         - З яким хлопцем? Скажіть мені, дівчата, а то я від невідомості збожеволію! - жалібно попросила Ольга.

         Вероніка продовжувала сміятися. До неї приєдналися і Дарина з Катериною.

          - Що тут смішного? - розсердилася Ольга. - Ну, розкажіть ви мені, хто той хлопець? Він хоч красивий? Чи не лисий? А то я терпіти не можу лисих чоловіків. Ви ж знаєте.

          - Ні не лисий він, не лисий! - відповіла Катерина, припинивши сміятися.

          - Він дійсно схожий на самого Амура! - солодко зітхнула Дарина, згадуючи того хлопця.

          - Атлетичне тіло, з кубиками на животі, засмагле, без краплі зайвого жиру! - стала описувати Вероніка. – Попка пружна така! Аж кортить по ній ручкою вдарити! – Вона зжала долоні від описаної насолоди. - Сама досконалість! Аполлон! Аполлонище! А що у нього між ногами! – дівчина аж закусила нижню губу від солодкого задоволення, еротично постогнуючи. – Недаром він тебе так довго з ліжка не випускав!

       – Та не було ніякого ліжка! – стала сердитися Оля на подруг.

       – Не було? – здивувалася на секунду Вероніка. – А ви з ним кувиркалися прямо на паркеті! – догадалася дівчина. - Так?! І на килимі, і на столі в прихожій, і на столі на кухні і в залі, - стала вона перечисляти місця, в котрих займалися сексом її щаслива, фартова подруга і мачо-стриптизер із нічного клубу. 

        – Ти ще забула додати до  свого списку усі столи моїх сусідів, - пожартувала Ольга.

          - Ось, тобі пощастило, Олька! - солодко зітхнула Катерина. - У нього такий торс, такі м'язи! А які у нього кубики! Прям так і хочеться лизнути! Одне чудо, а не мужик! Я б сказала солодке видіння або мрія кожної жінки! Я такого красеня в житті не бачила! А побачила я багатьох.

        – Навіть твій солоденький Люсьєн з його то фігурою і близько не такий  лапочка, як цей стриптизер! – вставила Дарина. – А ми ж усі твого француза вважали кращим за самого Амура! Прикинь, подружко, як тобі підфартило підчепити в свої тенета такого легеня, з чиєю красою не можуть навіть Боги зрівнятися!

          - Так, дійсно пощастило мені, дівчата, - погодилася Ольга. - Шкода, що я тільки не пам'ятаю, як мені пощастило! Однак, здається, що тій досконалості пощастило більше, ніж мені! - додала вона, відкривши гаманець.

          - Звичайно, ти ж теж красуня у нас! - погодилася швидко Вероніка.

          - Я маю на увазі фінансову сторону.

          - Ну що поробиш?! Досконалість вимагає грошей! Ці ж кубики треба чимось змащувати аби вони так звабливо переливались! І скільки ти йому заплатила? - запитала Дарина.

          - Двісті тисяч євро, - відповіла Ольга.

         - Що ?! - вигукнули подруги всі одночасно.

        - Так, так, дівчатка. Саме стільки пропало у мене з гаманця. Я тільки що про це дізналася. - Ольга сховала гаманець в сумочку.

         - Він тебе обчистив?! - перепитала Вероніка, жахнувшись.

         - Ось, так мені пощастило! - закінчила Ольга. - Правда?!

         - А як стільки у тебе вмістилося в гаманці? - здивувалася Дарина. - Та й навіщо ти такі гроші носиш з собою?

         - Вони у мене були на одному папірці. Цей чек мені вислав батько на приготування весілля, - пояснила Ольга. - Він у мене і пропав.

         - Але ти напевно, не знаєш, забрали гроші з нього чи ні! - сказала Катерина. - Треба піти в банк і все перевірити.

         - І заявити про пропажу, - додала Вероніка. - Може, ще не пізно! І він не встиг забрати гроші.

         - І це мені говориш ти, яка вважаєш всіх мужиків козлами і кобелями? - посміхнулася сумно Ольга. - Не думала, що коли-небудь таке скажу. Ти, Ніка, наївна дура.