Частина 7

         - До речі, ти мені нагадала! - вигукнула Тетяна.

         - Що нагадала?

         - Скоро повинна прийти наша Генеральша!

         - Можеш не хвилюватися, подружко, - запевнила Марина кухарку, - вона ще не скоро прийде. Вона ж минулої ночі ...

         - Я теж в курсі, що вона гуляла з подругами в клубі і з'явитися не раніше десяти, - перебила її Тетяна.

         - Ви не знаєте всієї історії! - похвалилася Марина перед колегами.

         - Ти про що? - запитали вони всі разом.

         - Нашу Генеральшу минулої ночі засікли біля її будинку в компанії такого шикарного мужчини! - відповіла Марина.

        – Хіба це новина?! Та й її француз довго не возиться з нею. Раз, два і готово! І вже на восьму наша начальниця тута, як має бути!

        – Та не з Люсьєном її бачили! У того чорне волосся, а у сього було білосніжне, ніби фарбоване. Кажуть, він такий мачо-мачісімо, що, прям, самій захотілося з таким покувиркатися в ліжку!

         - У тебе начебто хлопець нещодавно вийшов з в'язниці, - нагадав їй Сергій.

         - Одне іншому не заважає! - заявила Марина без найменшого натяку на каяття. - Адже він такий високий, стрункий, засмаглий, мускулистий, волосся кучеряве і золотисте, як сонце! Такий мачісімо не скоро випустить її з ліжка, так що можете розслабитися! Генеральша приповзе сьогодні десь ближче до обіду. Якщо взагалі зможе встати з ліжка після такої чоловічої атаки!

         Ольга була шокована від отриманої інформації. Всі вже знали, з ким вона була минулої ночі, тільки одна вона була не в курсі. Невська хотіла було вийти до своїх підлеглих, але раптом передумала і попрямувала назад до себе.

         - Хто я така, щоб спростовувати плітки?! - сказала вона собі, закривши двері на ключ. - Я всього лише Генеральша в спідниці! Нехай думають, що хочуть!

     Як говоритися, біда не ходить одна! Вона завжди кличе з собою своїх подруг. Так було і в випадку Олі. Один єдиний раз вона оступилася, піддалася чарам незнайомця і тепер про це знали усі. Ользі здавалося, що про це навіть знали перехожі, які також шепотілися про її падіння за її спиною. Але найгірше її чекало попереду. Чарівний Люсьєн подзвонив її батькові і встиг розтріпати, як його дорога і улюблена донька провела минулу ніч.

        - Оленька, як ти могла так вчинити з Люсьєном? - обурювався Павло Федорович. - Він так тебе любить, а ти так нахабно його зрадила!

        - Таточку, це тобі Люсьєн про це розповів? - запитала Ольга, ухилившись від відповіді.

        - Та яке це має значення! - кричав він у трубку. - Це так низько і підло! Від тебе, Олю, я такого не очікував! Ніколи не повірив би в таке, якби мені про це не розповів сам Люсьєн.

         - Так значить, це все-таки він тобі про все роздзвонив! Ось, мерзотник! Якби могла, задушила б власними руками!

         - Оля, що ти таке кажеш! Як може моя дівчинка вимовляти такі ганебні слова?! - Павло Федорович був шокований поведінкою доньки. Він же виховував її так дбайливо, але з твердими моральними засадами. Честь, вірність в родині - були головними цінностями! Невський був упевнений, що його дочка не тільки вивчила цей постулат, але і дотримувалася його в особистому житті. Адже вони з Люсьєном були такою гарною парою! Він і вона були молоді, красиві, розумні і багаті. Ідеальне поєднання!

        - Що з тобою трапилося під час моєї відсутності, моя дівчинко? - запитав схвильовано Павло Федорович. - Це все вплив твоїх подружок! Я знаю. Це вони тебе зіпсували! Але я скоро приїду в Київ і все виправлю.

        - Не треба приїжджати, тато.

         - Я не дам знищити такий міцний союз, який був у вас з Люсьєном! Я вилітаю першим же рейсом.

         - Таточку, не треба нікуди їхати. Ми самі розберемося зі своїми проблемами. Не треба втручатися в наші відносини. Я прошу тебе.

         Але Павло Федорович ніби не чув слова дочки, він вирішив твердо і безповоротно летіти в Україну, щоб врятувати майбутнє своєї  нерозумної і необачної дочки.

        - Ви, молодь, зараз така недолуга! - бубонів він в трубку. - Все треба за вас доробляти! Ось, ми в вашому віці були настільки вимогливі до самих себе, вихованими, ніколи не перечили старшим, поважали їхню думку. ... А що ви ?!

         - Таточку, не треба мені нотацій читати! - обурилася Ольга. - Мені не сім і не п'ятнадцять років! Я більше не маю потреби в твоїй опіці. Зрозуміло?!

         - Ольга Павлівно, так як ти розмовляєш зі своїм батьком ?! - здивувався Павло Федорович. Він не очікував почути таке від дочки.

         - Прости, тату, - попросила прощення Ольга. Вона не очікувала, що може так розмовляти зі своїм батьком. - На мене найшло помутніння.

         - А ти кажеш, що не треба мені прилітати ?! Я зараз же збираю речі і їду в аеропорт.