Частина 70

         Побачивши таку щасливу ідилію, Колі стало зле. Ревнощі швидким потоком хлинули на нього. Оля розчісувала руде, довге волосся Зої, що на сонці переливалось мідним відливом. Дівчинка із пов’язкою на щоці  тримала у руці букет кульбабок, і маленькі «літачки» розліталися у різні сторони, коли вона дмухала на них прямо на Люсьєна, котрий сидів на траві біля дівчат, милуючись ними. А збоку на лавці у тіні великого дуба сиділа його бабуся, щаслива від такої ідилічної сцени.

          Колі від цього захотілося кричати на весь світ, що так не повинно було статися, що на місці того француза мав сидіти він. Та, проте, реальність виявилася жорстокішою, ніж він очікував. Йому закортіло підійти до щасливої сімейки Люсьєна Пер’є ...

         Та він передумав. А можливо дійсно він такий поганий батько, що залишив доньку відразу ж після операції і чкурнув світ за очі. Можливо, його Зоїнці буде краще із цим французом і Невською, котра буде їй гарною  мамою, а той – гарним батьком. І так, насправді, вона була не його донькою по крові. Її справжнім татом виявився Сірий, з котрим йому зрадила Каріна. Та від цієї звістки він звісно не став менше любити свого маленького рудоволосого ангелочка чи якось по-іншому ставитися до дівчинки. Ні, навпаки, він став ще сильніше її любити і розуміти, наскільки для батька щастя власної дитини є важливішим за його власне. І що він готовий навіть заради цього відмовитися від можливості бути поруч з нею, аби тільки їй було добре.

         Горський розвернувся і повільно став відступати від воріт Невських. Проте, почувши за спиною дитячий крик, він зупинився і повернувся в напрямку голосу. То була його Зоя. Вона бігла до нього, простягаючи до нього руки. Він її міцно обійняв, обгортаючи ніжно своїми руками маленькі дитячі плечі.

        - Ти приїхав нарешті, таточку! – плакала Зоя від радості. – Я так за тобою скучала.

        - І я також за тобою скучив, маленька моя, - тихо мовив Коля, витерши сльози із щічок своєї донечки, котра в свою чергу своїми рученятами витерла сльози із його щік. – Пробач мене, ласточко моя, що покинув тебе на стільки часу. Просто я змушений був це зробити.

        - Я розумію, татку. Не картай ти так себе. Я уже на тебе не серджуся. І крім того я була не сама. Зі мною була бабуся і Оля. А ще дядя Паша, Ніка, Даша, Катя і Люсьєн.

        Згадка про нареченого Олі вивела Горського із себе. Він так розсердився, що став поводитися із дочкою дуже грубо.

         - Бачу, ти дійсно, не мала коли за мною скучати. У тебе з’явилася не тільки нова мама, але і новий татко, Люсьєн!

         - Ні, що ти, татку, - здивувалася Зоя, не розуміючи, чому її батько так змінився. – Ти для мене єдиний таточко в світі. Як ти можеш таке казати?!

        - Ну, тоді ходімо додому! Я ж саме за цим і приїхав, аби тебе забрати із цього дому.

        Коля взяв дівчинку за руку і повів до машини. Правда, він був настільки розсерджений, що навіть не замітив, як швидко йшов, що Зоя не встигала за його великими кроками, тому їй приходилося за ним бігти.

        - Таточку, пусти мене! – закричала Зоя, втомившись бігти за батьком, котрий тягнув її за руку до таксі, котре стояло в стороні. – Мені боляче!

        - Мужчина, що ви робите? – почув Горський зі сторони голос прохожої, котра не могла залишитися байдужою до такої ситуації. – Пустіть дитину! А то я зараз покличу поліцію! Ви, що не бачите, що дитина хоче до мами?!

       - Пані, краще не лізьте у чужі справи! – грубо відповів Горський жінці. – Її мама на тому світі!

       Незнайомка замовкла, збита з пантелику словами чоловіка, і роздумуючи, що би далі таке сказати.

        - Я хочу до Олі! – стала просити Зоя батька.

         - Хочеш до чужої тьоті? – розсерджено запитав він. - Ну, то іди! – крикнув він, відпустивши руку дівчинки. – Раз ти мене більше не любиш і я для тебе більше ніхто, то біжи до своєї нової мами! Іди-іди! – Коля ображено кричав  дочці, тепер уже її підштовхуючи у напрямку Невської, котру він помітив. Дівчина підбігла до дівчинки і обійняла її.

         - Олю, чому він такий сердитий? – запитала Зоя крізь сльози, притулившись до Невської.

          - Дівчино, ви мама дитини? – запитала незнайомка. – Тоді ви би краще дивилися за своїм чадом! – стала вона повчати молоду дівчину.

        - Вам уже мій тато сказав, що моя мама померла! – грубо відповіла Зоя жінці, ображена тим, що та так зверхньо звернулася до дівчини, до котрої вона настільки прив’язалася  за останні дні, що полюбила усім своїм серцем. – А це моя нова мама Оля!

         - Раз ви тепер її мама, то займіться терміново її вихованням, - продовжила хамити незнайомка, навіть не помічаючи того. – А то виросте з неї таке ж хамло, як її батько!

          - Пані, краще ідіть звідси, куди ви йшли! – попередив Коля спокійно жінку. – А то ще одне ваше слово і я за себе не ручаюся. Не ваше це діло - повчати мою дитину! Ми уже самі якось без вас справимся із її вихованням.

          Незнайомка рішила, що для неї буде краще більше не втручатися в чужі справи, і мовчки пішла геть від дивної сімейки, тільки хитаючи головою на пропащу молодь.