Частина 67

           - Він, бачите, хоче сина і я для нього підходяща дівчина на цю роль, - пояснила ображено Вероніка.

          - Що?! – викрикнула Оля, вкрай обурена поведінкою свого рідного батька. – Він що тобі про це так і сказав?

         - Ні, повідомив він мені про це у дуже діловій манері, як істинний бізнесмен для, котрого усе купується і продається. Навіть люди. Він сказав, що з мене вийде чудова мама для його сина. Йому потрібен здоровий інкубатор для його майбутнього нащадка, тобто для твого брата. Представляєш, мене у ролі матері твого молодшого братика?! Як тобі така ідея, подружко?!

        - Жах! Тобто я маю на увазі не те, що ти би могла бути мамою мого брата, а те, що мій батечко тобі таке запропонував!

         - А головним чинником такому рішенню знаєш, що послугувало?

          - Ні, звідки мені знати.

          - Моя цнота! – гучно заявила Вероніка, сміючись голосно і так заразно, що Оля не витримала і також стала сміятися. – Захотілось старому кобелю на старість молодички, та й ще цнотливої, бачите!

          - Я в шоці, подруго.

         Невська довго переварювала отриману інформацію від подруги, не вірячи тому, що її тато на таке здатний.

         -Як він міг таке тобі запропонувати, ото негідник?! Хоча він мій батько і я його люблю, незважаючи на усі його недоліки, але у цьому я йому не союзниця. Я повністю на твоїй стороні. Я завтра з ним обов’язково про це поговорю і він мені усе пояснить, чому він таке собі дозволив у відношенні до тебе. І чим він взагалі думав, пропонуючи тобі таке?

          - Олю, я тобі поясню, чим він керувався. Усі чоловіки за природою своєю власники і егоїсти! Вони тільки тоді повністю щасливі, коли тримають усе під своїм контролем, розставляючи усе по поличках і слідкуючи, аби усе ішло так, як вони собі запланували.

          - Так, я з тобою погоджуюсь. Крок вліво, або крок вправо від їхнього початкового задуму – і вони починають біситися, що усе іде не так, як вони запланували.

          - А ще я тобі відкрию один маленький секрет про чоловічу стать, Олічко. Кожен мужик мріє про дівчину, до котрої окрім нього ніхто не буде торкатися. Хоч як би там усі не твердили, що люблять жінок із досвідом і уже вправних у ліжку, усі вони потайки мріють стати тим єдиним для тієї єдиної, котру цьому досвіду навчить тільки він сам. Вони по суті своїй не люблять ділитися із найдорожчим.

           - По ходу Горський один із них, - із сумом в голосі мовила Оля. – Йому подавай чисту і незайману дівчину. А така, як я, фурія у ліжку, йому підходить лишень для розваг. А жениться він на цнотливій квіточці, чий цвіт він зірве першим! – саркастично заявила Оля і не витримавши всього того, що накопичилося у неї на душа, розповіла подрузі про її бурну ніч кохання із Горським.

         - А він що не памятає, як позбавив тебе твого цвіту? – обурилася Вероніка.

         - Ні. Йому ще тоді в Ялті здалося, що я була надто вправною у цьому, тому про яку цноту ти говориш?! Він навіть і не здогадується, що був першим чоловіком у моєму житті, та й досі таким лишається.

        - Що?! – страшно здивувалася Вероніка. – Мені не почулося?!

        - Ні, тобі, Нікуся, не почулося, - ствердно сказала Оля. – У нас з Люсьєном ще досі нічого не було.

        - Ого! Ну, ти даєш, подруго! І як тобі вдається тримати такого чоловіка, як цей Пер’є на відстані витягнутої руки? – здивувалася Вероніка.

         - Тому що він мене дійсно любить по-справжньому, - пояснила Невська. – І догадуючись, що я йому зрадила із іншим чоловіком, він всерівно готовий на мені женитися. Ось це я називаю коханням! Йому всерівно, що я не незаймана, тому що він мене кохає. А це я вважаю найголовнішим! Не те, що деякі!

         - Ну, ти, подруго, даєш?! Ніколи би не подумала, що у вас платонічні стосунки із твоїм французом. Оце так чоловік! Готовий ради коханої жінки чекати до першої шлюбної ночі! Це так романтично! Хоча і не по-сучасному зовсім. Але дуже мило!

         Раптом Оля розплакалася і Вероніка не знала, що їй робити. Вона не очікувала, що її весела подруга може ось так раптово розревітися ні з того, ні з сього.

        -Що з тобою, Олечко?! – запитала схвильовано дівчина, пригорнувши Невську до себе. – Чого ти, маленька? Він не вартий твоїх сліз, - добавила вона, догадавшись через що плаче її подруга, точніше через кого.

        - Я знаю, - погодилася Оля, схлипуючи. – Але чому мені так болить, коли я думаю про те, що прийдеться із Люсьєном робити усе те, що я робила тільки із ним? – Дівчина ще сильніше розплакалася. - Чому він мене не любить, Ніко? Чому так зневажає? За що? Чому я його, дура, люблю?

          - Не плач, мила, - заспокоювала Вероніка подругу, погладжуючи ту по спині. – Він не вартий твоїх сліз. Раз він так до тебе ставиться – викинь його із своєї голови і із серця! І будь щаслива із тим, хто тебе так любить і цінує! Виходь за Люсьєна і забудь про цього Дамського Звабника назавжди!