Частина 58

       Сидячи на лавочці, Горський насолоджувався теплими проміннями сонця і голубим небом над головою. Милуючись білими хмаринками, він згадував своє минуле. Якась нестримна ностальгія за тими роками, котрі уже ніколи не повернути, але котрі назавжди закарбувалися у його пам’яті, нестримно нагадувала про себе. Йому хотілося знову стати тим маленьким щасливим хлопчиком, який ще дивився на свою рідну маму із таким обожнюванням і пошаною, що змушувала його пишатися тією людиною, котра дала йому життя.

         Таня, так звали маму Горського, була дивовижною красунею. Усі місцеві хлопці бігали за нею, прагнучи завоювати неприступне серце гордої красуні практично з того часу, як їй виповнилося п'ятнадцять. Та вона була слухняною донечкою із вихованої сім’ї Горських, де батько був шанованим членом комуністичної партії, тому Тетянка вечорами сиділа вдома і вчила сумлінно домашні завдання, в той час, як її однокласниці вечорами гуляли у гучних компаніях. Закінчивши школу із червоним атестатом, Горська поступила на педагогічний факультет місцевого університету. І там дівчина цілими днями тільки вчилася, гризучи граніт науки. Із кожним роком її краса все більше і більше розквітала, заставляючи усіх хлопців за нею бігати. Ну, як бігати! Вона їх тримала на відстані своїм холодним і неприступним поглядом. Вони таємно здихали за нею, спостерігаючи за дівчиною зі сторони, не сміючи навіть наблизитися до холодної королеви, «заучки», як усі її називали. Хоча і всі мріяли, хоча би обмовитися з нею одненьким слівцем, правда, коли їм випадала така нагода, вони починали заїкатися і сором’язливо опускати очі до землі, не вміючи стулити до купи хоча би кілька слів. Пронизливий і насмішливий погляд красуні змушував усіх себе почуватися тупими у порівнянні із розумницею Горською. Її рівень освіченості заставляв хлопців червоніти і ніяковіти у її присутності, котрої вони прагнули більше всього на світі. Правда, уже після кількох хвилин такого спілкування вони самі тікали від неї, розуміючи, що вони їй не пара і не рівня. Та і сама Танюша розуміла, що серед місцевих молодиків їй не знайти собі гідної пари. Батьки страшно бідкалися, що їхня красуня-дочка ніяк усе не могла обзавестися кавалером в той час, як усі її подружки уже повиходили заміж, і багато з них уже мало по кілька спиногризів. А їхня старомодна дочка, хоча і місцева красуня, все залишалася у старих дівках. Тому після закінчення університету, Горські вирішили відпустити доньку із подругами на море в надії, що можливо там вона знайде собі якогось заморського принца. І так дійсно сталося. Дівчина повернулася із моря не тільки із темним, шоколадним загаром, а і із обручкою на пальчику. Її обранцем став чоловік іншої національності і навіть віросповідання. Весілля справили дуже швидко. Гостей на весіллі було небагато. А із сторони молодого, то взагалі нікого не було. Що страшно усіх здивувало. А наречений це пояснив тим, що із Грузії дуже далеко сюди добиратися, тому, коли вони поїдуть на його батьківщину зразу після гуляння, то відразу справлять там гучне весілля із його родичами, котрих у нього, за його словами, було чимало.

       Молодята відправилися  у медовий місяць на шикарний курорт, де провели незабутні дні, сповнені кохання і романтики. Танюша в ті дні була найщасливішою дівчиною у світі, котрій заздрили чорною заздрістю усі її подруги, котрим випало стати дружинами місцевих алкашів і трудяг, в той час, як їхній везучій подрузі вдалося стати дружиною заїжджого принца-багача, котрий не тільки зробив для Горської шикарне весілля, котрого ще ніколи Кривий-Ріг до сих пір не бачив,  а й повіз свою другу половинку на закордонні моря.

        Та як кажуть, казка довго не триває! Ось так було і із Танею. Дівчина вернулася із медового місяця не за сім днів, і навіть не за чотирнадцять, і навіть не за тридцять днів, а аж після другого року свого невідомого місця перебування. Горські весь цей час змушені були брехати усім знайомим про те, що їхня донечка перебралася до свого чоловіка в Грузію, і там проводить щасливі дні із своїм законним чоловіком. А насправді вони місця собі не знаходили, шукаючи свою зниклу доньку, з котрою вони втратити контакт уже після тижня її так званого медового місяця. Коли став іти другий  рік, то вони уже перестали надіятися в те, що знайдуть свою доньку живою. І Горські уже хотіли усім розказати про зникнення їх єдиної донечки, як одного дня в їх двері подзвонили і на порозі вони побачили свою Танюшу із маленьким хлопчиком на руках, котрий дивився на своїх дідуся і бабусю із переляканими очима.

         Що трапилося із Танею, йому ніколи не розповідала ні вона сама, ні - його бабуся і дідусь. Але коли Коля підріс, то із пліток дізнався про таке, через що йому стало відразу зрозумілим те, чому його мама  прославилася місцевою алкашкою, наркоманкою і хвойдою. А до того часу він ніяк не міг пробачити поведінку його матері, котрої він страшно соромився, і через котру до нього ставилися, як до нікчемного байстрюка, котрий був не достойний жодного теплого слова зі сторони його ровесників, котрі постійно над ним сміялися і били його при найліпшій нагоді, обзиваючи його «хвойдівським байстрям». Так було до того часу поки його мама була жива. А після її смерті, причиною котрої стало передозування наркотою, його накінець-то залишили в спокої. Йому тоді було шість років. І він пішов у перший клас. Там накінець-то його стали поважати за його розум, оскільки він став відмінником у навчанні, котрого вчителька постійно ставила у приклад усім іншим його однокласникам. І то було через те, що його перша вчителька була найкращою подругою його покійної матері. На велике щастя Горського жінка постійно ним опікувалася і завжди цікавилася його успіхами у навчанні і у повсякденному житті.