Частина 50

        - Your passport, sir, - попросив  Горського працівник у строгій формі після того, як він поклав на конвеєр свою відкриту валізу і пройшов через ворота металопошуку.

        - Here you are, sir, - відповів ввічливо Коля, протягнувши у руці свій документ, котрий засвідчував його персону.

       Працівник взяв паспорт Горського і став уважно його вивчати, час від часу зиркаючи на нього, перевіряючи чи він схожий із собою на фотографії. Для Колі надзвичайно важливим було потрапити до Лондона, тому що ця поїздка мала визначити подальший його життєвий напрямок. Або він далі продовжує трясти своїми сідницями перед багатими фіфами або він стане займатися тим, чого його душі хочеться. А головне – він зможе віддати гроші цій капризній дочці Павла Федоровича Невського за її таку щедру благодійність, яку вона надала його Зоїнці. Він так собі і представляв, як кидає їй на стіл  гроші із гордо піднятою головою, а ще багато раз прокручував у голові той момент, як вона на нього дивиться звисока і із надутими губами. «Вони у неї точно штучні! – розмірковував над цим Коля. – Отримала, напевне, на своє шістнадцяти річчя, як подаруночок від багатенького таточка для капризної дочурки!» Тому що таких звабливих губок йому ще ніколи не доводилося бачити. А вони у неї уже були тоді такими красивими і спокусливими, коли вони уперше зустрілися у Ялті. Правда, зараз вони у неї стали ще більшими, напевне, лягала і не раз на корекцію у пластичну клініку, щоб досягти такої неперевершеності.  А ще зараз вона навчилася їх так звабливо відкривати, що кожному чоловіку, котрий її вперше бачить – у голову приходить лише одна думка, як би доторкнутися до цих солодких, рожевих губ.

        -You can go, sir, - почув Коля, як крізь густу пелену такі бажані слова від працівника прикордонної служби, забираючи свій паспорт у того.

        Гарненько поскладавши до порядку свої речі у валізі, Горський застібнув її. Взявшись за її ручку, він підняв валізу із конвеєра  і переступив «кордон». Побачивши, що він уже перебував за тією межею, що розділяла його від його мрії, Коля з легкістю здихнув і знову вдихнув повні груди кисню, пробуючи його ніби на смак.

          «Ти що думаєш у Лондоні якесь інше повітря? – став він сам над собою кепкувати. – Який ти дурник, Колю!»

        Горський вийшов із аеропорту і попрямував до ряду машин, котрі вистроїлись відразу біля тротуару. Коля сів у одне із багатьох таксі і сказав таксистові адрес. Автомобіль рушив з місця. Коля ніколи до цього не був у Лондоні. Усе, що він про нього знав – можна було перелічити на пальцях рук. «Перше, що  приходить мені на думку про столицю Великобританії – це Біг Бен, відомий на весь світ годинник, - розмірковував  чоловік, милуючись столичними вулицями, котрі проносилися за вікном таксі, в котрому їхав він до здійснення своєї мрії. - Друге – це Ейфелева вежа. Хоча, ні! Це, кажись, у Франції? Який я мало обізнаний у світовій географії! Треба було уважніше на уроках   географії слухати Картографічку, а не писати есемески Аньці Дьоміній, за котрою я тоді бігав». 

          Горський занурився у шкільні спогади, переставши помічати усе, що проносилося перед його очима.

          Аня Дьоміна була першим коханням чотирнадцятирічного школяра Миколи Горського. Вона була самою красивою дівчиною не тільки у їхньому класі, а й у всій школі, та й навіть у всьому Кривому Розі, де тоді мешкав він разом із бабусею і із мамою. Її білосніжне волосся контрастувало із її загорілою шкірою, що створювало дуже дивне поєднання світлого і темного. Блакитні очі були такими глибокими, що хлопець міг багато годин поспіль дивитися на них, милуючись їх загадковістю. Замість слухати скучні лекції учителів, Коля то витріщався на Аню, то строчив їй  любовні есемески. На щастя Горського дівчина відповідала на його залицяння, тому після уроків вони ховалися по сквериках, або якихось інших безлюдних або малолюдних місцях і випробовували усі відомі їм на той час способи поцілунків. Так вони зустрічалися рік, поки у підлітковому тілі Колі не розігралися так чоловічі гормони, що йому стало за мало простих, цнотливих поцілуночків від його дівчини. На п'ятнадцять років Горський виглядав на усі дев’ятнадцять років, коли не більше. Відповідно його тіло вимагало від нього усього того, що робили дорослі студенти після пар.

         Тому щоб якось натякнути своїй дівчині про більш інтимні речі, котрими займалися дорослі люди, Коля які смішні речі тільки не вигадував, аби вона зрозуміла нарешті, чого йому хотілося. А Аня чомусь навідріз відмовлялася розуміти, що було потрібно п’ятнадцятирічному юнаку. Вона була такою наївною і світлою, що, йому здавалося, вона навіть не здогадувалася, що окрім поцілунків дорослі люди робили ще багато більш приємніші речі. Його друзі радили йому їй прямо сказати, що він хотів від неї, але він на це все ніяк не наважувався, не хотів травмувати психіку юної дівчини. Коля вважав, що кожна людина має право до цього моменту дорости сама, а не бути присилувана через те, що так забажалось якійсь іншій людині. Через це Горський терпів, але змушувати свою дівчину до інтимних стосунків він не став, оскільки дуже її любив.