коля+оля=♡♡♡

Частина 44

 

 

         Подруги моментально замовкли, коли помітили, що до їх столика наближається офіціантка.

         - А ось і ваше замовлення, Ольго Павлівно, - защебетала дівчина ввічливо, підійшовши до хазяйки закладу, в котрому вона працювала.

         - Мариночко, спасибі, тобі, - подякувала Оля дівчині, коли та поклала перед нею тарілки з смачною їжею, від котрого так смачно пахло, що не сила було втерпіти, аби не скуштувати відразу ж. Те саме зробила і Оля.

        - Ох, як смашно! – застогнала вона, сьорбнувши дивного кольору рідини, котра була у одній із тарілок. – Яка я голодна!

       - Повільніше, а то ти так і миску заковтнеш і не помітиш, де вона ділася! – схаменула Олю Катерина.

        - Мариночко, можеш іти, - сказала Катя офіціантці, котра стояла із здивованими очима, витріщаючись на власницю кафе. – Не бійся, золотце, я прослідкую, аби твоя хазяйка не поїла усі тарілки, - дотепно пожартувала вона, після чого Марина залишила подруг наодинці, усміхнувшись на останок Каті.

        - А ще кажеш, що я багато жеру! – Стала Катерина повчати Невську. - На себе глянь, подруго. Де у тебе стільки поміщається? А головне – нічого ніде не стирчить, не вилазить і не висить!

       - Фу, наїлася! – радісно повідомила Оля, коли закінчила трапезу, поклавши собі на живіт руку. - А то думала помру з голоду. Яка я була голодна, виявляється.

        - А ти що це не помітила до цього моменту?

       - Та я відчувала якийсь неспокій у животі, але у лікарні не було коли думати про голод.

        - Ще би! У присутності такого чоловіка, як Ніколя, я знаю, котрий голод ти відчувала! І яка частина твого тіла відчувала неспокій у його присутності! Я такий ж неспокій відчуваю, коли його бачу, подруго.

        - Ти на що натякаєш, Катю? – Страшенно обурилася Оля. - Що я сохну за цим бабником-звабником?!

        - Ну, якщо він по тобі сохне, милуючись потайки твоїм задом, представляю, якими частинами його розкішного тіла ти милуєшся потайки, поки Люсьєна немає поруч! Напевне, десь потайки сфоткала, поки він звабливо рухався під час виступу?!

         - Що? Що ти таке вигадуєш, Катю? – Оля від цих слів подруги вибухнула, як лава у жерлі вулкана.

        - Я не вигадую, я констатую факти, - спокійно відповіла Катерина. – Він потайки милується твоїм задом, значить – хоче тебе. А має хотіти мене, а не тебе! Що будемо з цим робити, подруго?

        - Стрілятися! – вдало пожартувала Оля, утомившись сперечатися із подругою.

         - А це ідея! – підтримала Катерина Невську. – Яку зброю вибираєш? Я би тебе, наприклад, удушила. Так простіше і надійніше! Але так як ти є моєю подругою, то так і бути, я тобі дам шанс на виживання. Будемо вибирати соломинку. У котрої довша – тій дістанеться Ніколя. Згода? – запитала Катерина Олю, котра гадала, що її подруга жартує.

          - Катю, забирай ти собі цього звабника, - повідомила Оля. – Мені він і даром не потрібний. У мене є Люсьєн. І ми скоро одружимося.

         - Ви з ним помирилися? – здивувалася Катерина.

         - Так.

        - І давно? І чому я про це нічого не знаю?

        - Ну, треба було не сваритися тут з кимось.

        - Це ж класно, Олічко! Чому ти раніше мені про це не розказала? Я тут із ревнощів не знаю, куди себе діти, а ти знаєш правду і мовчиш, спостерігаючи за моїми стражданнями. Хороша ж ти подруга!

       - Катю, хватить сваритися із-за нічого. Давай краще швидше поїдемо до лікарні. А то я собі місця не знаходжу.

      - Воно і видно. Хто ж так хвилюється, поїдаючи усе, що видить?!

       - Я! Я завжди, хвилюючись, жеру, як корова. Давай підемо звідси швидше, поки я все кафе не об’їла. Чим вони будуть тоді голодних клієнтів кормити, коли я всі запаси їхні поїм?!

         Дівчата встали із-за столика, і попрощавшись із усіма, вийшли із кафе. Уже за півгодини вони були у лікарні.

 

 

        Від моменту початку операції пройшло всього три години. Як довго ішов час! Коля не знаходив собі місця, ходячи по коридору то в зад, то вперед, не маючи більше сил сидіти біля своєї бабусі. Лідія Михайлівна була більш витривалою, тому що була жінкою. Кажуть, що жіночій статі терпеливість більш властива, аніж чоловічій статі людства. Тай крім того, старе покоління людей було більш витривалим і стійкішим у всьому.

       - Чому так довго іде час? – бідкався Коля. – Здається, що уже пройшла ціла вічність з того моменту, коли нашу Зоїньку забрали в операційну! Бабусю, я вже не витримую!

       - Присядь, милий, - порадила Лідія Павлівна внукові. – Присядь, дорогий мій.

       Він послухався і присів слухняно біля старої жінки. Вона взяла його за руку і зжала його долоню у своїй руці. Чоловік прихилив бабусю до своїх сильних і теплих грудей, ставши гладити її сиве волосся долонею. Як у світі буває! Думав Коля. Усе так різко може помінятися за одну мить! А з плином часу взагалі усе кардинально міняється.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше