Частина 41

-Шановні, хватить вересканити і виясняти тут свої стосунки, - накінець-то удалось медсестрі вставити слово. – Це лікарня! Поважайте тишину і спокій у цій установі! Геть звідси!

Хоча і вигнати буйну компанію дівчині вдалося, проте утихомирити їх у коридорі не вийшло.  Вони продовжили свою гучну дискусію так голосно, що лікарняні вікна трусилися від їх вереску, а коридорами розносилося повсюди гучне відлуння від їх криків.

-Моїй сім’ї не потрібні твої благодійні подачки! – кричав Горський дівчині. - Засунь свою благодійність знаєш куди!

-І що ти так мене ненавидиш і зневажаєш, що для тебе краще аби твоя рідна кровиночка назавжди залишилася із понівеченим лицем, лиш би не приймати від мене допомогу?! – розлютилася Оля, став навпроти Колі і буравлячи його своїм злим поглядом.

- Я сам в змозі назбирати грошей для своєї донечки!

-Я знаю. Проте поки це станеться, то бідолашна дитина мусить страждати і соромитися через понівечене вогнем личко.

-Мені не потрібні твої подачки, котрі ти на наступний день забираєш, коли тобі перемикає щось у твоїй білобрисій голівці! Спасибі  тобі, уже твоя допомога мені в поперек горла стоїть. Ще завтра знову заявишся, як тоді і станеш мене звинувачувати, що я у тебе якимось чином украв гроші на операцію. Хватить  мене робити злочинцем і крадієм! Я більше не поведуся на твої солодкі слова. Не хочу я такої допомоги.

-Я ж тобі уже казала, що не пам’ятаю, що сталося тієї ночі... – стала виправдовуватися Оля перед Колею.

-Я тобі не вірю! Як можна забути про те, що ти з кимось кохалася? – викрикнув Коля, не розуміючи навіть сам, чому він це зробив. Він же не це хотів сказати. Коля хотів розповісти, що між ними тоді нічого не було, бо він уже втомився від своєї брехні і ненависті до цієї дівчини. Навіщо він продовжував їй брехати? Можливо через те, що біля неї стояв її жених, і йому чомусь захотілося аби цей індюк так себе високо не носив, хизуючись перед ним тим, що саме він володіє цією дівчиною, що саме у нього є на неї права чоловіка і коханця. А може тому, що Колі насправді хотілося, аби це дійсно було правдою? Треба було  тоді скористатися ситуацією і взяти те, що так легко плило у його руки. Але він би тоді перестав  себе поважати, як би переспав  із п’яною дівчиною, котра була під дією алкоголю, котра собою не контролювала. Нею тоді володіли звичайнісінькі тваринні інстинкти спарювання. А такого йому не було потрібно!

Очі Люсьєна полізли на лоба, і він ще секунду і накинувся би на нього з кулаками, проте його дії перервали двоє охоронців, котрі вчасно з’явилися, аби не допустити бійки у медичному закладі. 

-Охолоньте, когути! – мовив один із охоронців, схопивши Люсьєна за руки, і відсторонивши від Горського. – Ідем те з нами, голуби сизі!

-На вулиці ви миттю остудите свої пориви і агресію, - добавив другий охоронець, взявши Колю за руки і повівши слідом за своїм напарником, котрий тягнув Люсьєна. А робити це було не просто, тому що той все поривався до Горського, аби з ним поквитатися. Оля мовчки йшла за дивною компанією, червоніючи від зацікавлених поглядів хворих, лікарів, медсестр і інших працівників лікарні, котрі їм зустрічалися по дорозі.

-Ось тут можете битися скільки вам буде завгодно! – заявив охоронець, що вів Колю.

-Можете навіть один одного гарненько покалічити, - добавив другий охоронець, виштовхнувши Люсьєна в спину через ворота. – Слава Богу, лікарня під боком! Якщо що, то швидка бистро вас доставить в травматичний пункт! Від втрати крові не стече, тим більше не вмрете!

-Хіба що від сорому! Якщо вам відомо, що це таке, - були останні слова охоронця, коли він випхав Колю поза межі лікарні.

Як тільки чоловіки відчули свободу, то відразу стали гнівно свердлити один одного гнівними поглядами.

-Звідки йому про це відомо? – став бушувати Люсьєн, як тільки їх виставили за ворота лікарні.

-Можливо тому, що я і є той чоловік, з котрим вона це тоді робила, - пояснив дуже чітко і ясно Коля, усміхаючись супернику усмішкою переможця.

-Що?! – гаркнув так голосно і злісно Люсьєн, що усі перехожі відразу зупинилися, і стали спостерігати за діями молодих чоловіків.

-Люсьєне, це неправда, - почала виправдовуватися Оля перед нареченим. – Між нами нічого не було. Я геть нічого не пам’ятаю. Він бреше, повір мені, любий.

 -Те що ти нічого не пам’ятаєш, ще не означає, що нічого не було! – кричав Люсьєн.

-Але, Люсьєне, я кажу правду, - продовжувала Оля. – Між нами не могло бути нічого. Я ж тобі уже казала.

Колі так не сподобалося, що Невська благала свого нареченого їй повірити. Йому захотілося аби вони розсталися, скасували весілля. Ревнощі його переповнювали. Колі раптом захотілося, аби ця дівчина належала тільки йому. І якщо би вийшла заміж, то тільки за нього, а не за цього француза.

-Олічко, мила, не бреши, що ти могла забути, як ми з тобою кохалися, - вправно розіграв він свій маленький спектакль перед  Люсьєном. - Як ти вигиналася від моїх пестощів, стогнала піді мною від моїх шалених поштовхів і рухів, дозволяла мені себе цілувати всюди, куди мені хотілося.

Наречений дівчини довго не думаючи, врізав кулаком Колі межи очі, правда, трішки змазав і розквасив йому носа. Хоча мітив у його очі, повні задоволення і злорадства.

-Мені відмовляєш до весілля корчиш із себе цнотливу, порядну дівчину, а сама трахаєшся  з першим ліпшим?! – дорікнув Люсьєн дівчині, зжавши руки у кулаки, аби не дати їй ляпаса. – Я як дурак стільки часу терплю, очікуючи нашого весілля і першої шлюбної ночі, аби мати право до тебе доторкнутися, а ти тут дозволяєш всіляким типам себе мацати і лапати, як остання шльондра!

Люсьєн розвернувся і пішов швидко до свого автомобіля.

-Це правда, що ви «ні-ні» до весілля? – здивувався Коля, солодко і радісно усміхаючись, забувши про носа, з котрого йшла кров.  Йому чомусь так від цієї звістки стало добре, що хотілося прямо літати.