Частина 40

Коля зайшовши слідом у двері, за котрими зникла Невська, відразу запитав у здивованої медсестри:

-А мені можна зараз здати кров на визначення батьківства?

Не тільки медсестра, але і Оля була здивована почутим, і стояла мовчки із широко відкритим ротом.

-Мені терміново потрібно, - добавив він.

-Ну, гаразд, якщо вам так припекло, - погодилася дівчина, вказуючи рукою на стілець у кутку невеличкої кімнати. – Сідайте. Поки що візьмемо звісно кров у дівчини, аби якомога швидше передати її до операційної на випадок непередбаченої ситуації.

Коля сів на указане медсестрою місце і став здалека спостерігати за усім тим, що відбувалося далі. Поки Невську готовили до здачі крові, він буравив її сердитим поглядом. Коля повинен був вдячним їй за такий вияв людяності, за її допомогу, проте його якась безпідставна злість на цю дівчину змушувала чоловіка недолюблювати її. Чомусь її допомогу він сприймав, як подачку, кинутою багатою фіфою бідним жебракам на подобі нього і його доньки. Її благочинність він вважав як кісткою кинутою бродячому псу, аби той не відкинув свої лапи з голоду. А ще його страшно бісило, що Невська була такою красивою і звабливою, навіть у такий момент, лежачи на медичній койці, без макіяжу і у простому довгому платті, котре ховало усі її дівочі принади. Проте для нього воно не було перешкодою. Його очі добре пам’ятали усі спокусливі випуклості і вигини талії, котрі назавжди врізалися у його пам'ять, коли він останній раз любувався нею у спортзалі. Її образ не виходив із його голови, а почуття, які вона у ньому пробуджує разом із цим, не давали йому спокою, зводячи його з розуму. Йому треба було думати про донечку, котра десь зараз у ці хвилини лежала на операційному столі, а він натомість думав про те, якби позбутися того напруження в власному паху, причиною котрого була дівчина, яку він ненавидів усіма фібрами своєї душі. Чому вона така красива? Думав він. Білий колір волосся, у котрий вона перефарбувалася, робив її подібною до ангела, що щойно зійшов із небес на цю грішну землю, щоби освітити своїм світлом усе грішне, що було навколо неї. Її карі очі контрастували із світлою шкірою і волоссям, створюючи дивний ансамбль чогось незвичайного навіть абсурдного, навколо чого витала аура якоїсь загадковості і нереальності усього, що було навколо дівчини.

-Усе, достатньо крові ви здали, - почув Коля слова медсестри, як крізь туман.

Він так довго літав у своїх фантазіях і думках, що навіть не помітив, як швидко проминув час. Невська уже була готова встати із койки, та раптово її ноги підкосилися і вона ледве не упала на холодну плитку, як би не вчасно підставлені чоловічі руки, котрі утримали дівчину від падіння. Коля поглянув у її перелякані і здивовані очі, котрі так ясно говорили, що вона такого не очікувала від нього. «А що вона гадала, - обурився чоловік, - я настільки жорстокий, що дозволив би їй гепнутися прямо на підлогу?! Я ще не настільки її не недолюблюю, аби опуститися до такої ницості і підлості!»

Горський важко здихнув, уловивши ледве уловимий, природній аромат дівчини, котрим він мовчки став насолоджуватися, поки його руки ніжно і бережно тримали дівчину за її тонку і гнучку талію. Його долоні стало поколювати від дивних відчуттів, що переповняли все його тіло. Близькість Невської настільки його хвилювала, що він не в змозі був відвести від неї свій голодний погляд зацікавленого самця, котрий відгукнувся на призив звабливої самки. «Звичайний тваринний поклик продовження роду, - промайнуло у його голові. - Нічого окрім звичайного інстинкту кобеля, котрий занюхав запах суки, готової до спарювання!»

Якби вона уміла читати думки, то хлопнула би його добряче лікарським судном за таке! І він би її навіть за це похвалив. Тому що він у своїй незрозумілій ненависті до неї переходив усі межі пристойності і вседозволеності.

-Олю, мало того що твій батько оплатив операцію цій дівчинці так ці Горські змусили тебе ще віддати їм свою кров! - Заявив Люсьєн, ввірвавшись в кабінет без стуку.

Поки до Колі повільно доходила суть сказаного цим чоловіком, то сам Люсьєн швидко розібрався у побаченій ситуації.

-Що це тип тебе лапає?! – крикнув той, згораючи від ревнощів.

-Він мене не лапає, а підтримує, щоби я не впала, - відповіла Оля, розсердившись на нареченого за недолуге і дурне припущення. – У мене запаморочилося у голові після переливання крові.

-Не роби із мене ідіота, Олю! – продовжував бушувати ревнивий чоловік, рішуче відсторонивши Колю від своєї нареченої, грубо вирвавши її із його рук. – Я ще не сліпий! І здатний відрізнити, коли у чоловіка блищать очі від близькості жаданої жінки!

Оля розсміялася від безглуздого припущення нареченого стосовно батька дівчинки.

-Люсьєне, та цей Горський мене ненавидить і я би була останньою жінкою на планеті, на котру він звернув би свою королівську увагу!

-Люба, та ти чисто осліпла. Протри свої очі. Навіть дитина зрозуміє, що він до тебе не рівно дихає! У нього слюні течуть, коли він на тебе дивиться!

-Що за дурню ти несеш?!  - не здавалася Оля.

-А чому він мовчить? А? Невинна людина би відразу стала себе захищати, коли б на неї наклеп стали зводити.

Дійсно! Чому він себе не захищає? Якби це було неправдою, то він би відразу про це заявив їй відкрито у очі. А так він мовчав, тільки сердито дивлячись у її очі.

-Так це завдяки твоїй подачці моїй Зої зараз роблять операцію?! – злобно кинув Коля, буравлячи дівчину гнівним поглядом. – Я мав би про це раніше догадатися!