Частина 31

Оля так втомилася плакати за весь день, що уже за півгодини вона припинила істерику. Усі її сльози були виплакані на кілька років уперед. Вона рішила більше не плакати, а тим більше через того кретина, котрий її сприймав за останню повію.

«Ну, і нехай вважає мене шльондрою, - розмірковувала вона, вмостившись зручно у гарячій ванні із великими, ароматними бульбашками. – Велика біда, що якийсь козел тебе недолюблює. А ти ще колись гадала, що його любиш, дура, ти, повна! Буквально тиждень тому після розриву із Люсьєном ти плакала за тим хлопцем, котрий позбавив тебе цноти. Вважала, що його любиш! Ото ненормальна!»

Після гарячої ванни і склянки теплого молока, і ще після двох таблеток снодійного Оля лягла у своє м’якеньке, зручне ліжечко, і заснула, як тільки порахувала до десяти.

Ранок виявився чудовим. Оля почувала себе бадьорою і із хорошим настроєм. Вона ввімкнула мобільний, котрий вимкнула ще учора, як тільки сіла у таксі. Не хотіла, щоб їй надокучали своїми дзвінками подруги. Свій червоний шевроле вона так і залишила на стоянці нічного клубу.

-Треба буде сьогодні мою лялечку забрати звідти, - мовила вона собі, надіваючи на себе джинси. – Та ні. Не дай Боже, ще зустрінуся з тим козлом! Може, Ніка забере її?! Подзвоню їй потім.

Звук повідомлення на телефоні налякав її до чортиків. Вона аж підстрибнула від несподіванки.

-Я стаю псіхованою і зашуганою через того оленя, - сердито буркнула вона собі під ніс.

Не устигла Оля відкрити перше повідомлення, як на мобільний відразу прийшло приблизно  тридцять повідомлень. Вона точно не знала скільки, тому що уже після двадцятого гудка збилася з рахунку.

-Кому не терпиться мене так почути? – запитала вона себе, відкриваючи скриньку повідомлень у мобільному. – Ну, звісно! Люсьєн!

Її екс-наречений телефонував їй вчора після дванадцятої аж до третьої десять разів.

-Точніше уже сьогодні, а не вчора, - уточнила вона сама собі. – Ого! І двадцять пропущених дзвоників починаючи із сьомої нуль-нуль. Чого йому не спиться з самого ранечка?

Оля глянула на годинник. Стрілки показували восьму.

-Вже більше години не дзвонив як. Напевне, бідолашний вснув? Ще б пак цілу ніч мені наярював!

Раптово дзвоник у двері змусив Невську аж підстрибнути на ліжку. Оля не хотіла нікого бачити, тому сиділа мовчки, навіть не рухаючись. Настирливий гість продовжував мучити її дзвоник доти, поки не почав грюкати у двері. Дівчина злякалася, проте дуже скоро заспокоїлася, тому що почула знайомий голос за дверима.

-Олю, відкривай, - кричав Люсьєн, гучно гримаючи рукою, а потім і ногою. – Не ховайся від мене! Ти ж знаєш, як я тебе люблю. Пробач мені.

Це зовсім було не схожим на такого завжди стриманого, урівноваженого француза. Він ніколи навіть голос не підвищував, а тут кричав так голосно, що аж на весь під’їзд було чути.

-Він так усіх сусідів перебудить, - подумала дівчина, і справді із квартири зліва відкрилися двері. Оля почула рикаючий, сердитий тон сусіди, котрий їй проходу не давав уже, як півроку. Що він говорив Люсьєну, вона не могла розібрати, проте це подіяло, і уже за хвилину вона почула, кроки по сходах униз. Дівчина так зраділа, що залишила свою машину під клубом, бо в іншому випадку Люсьєн її би помітив, і так просто би не відступився від свого. Він, напевне, би став сторожити її внизу у своїй машині, а так – він поїхав геть.

Подзвонивши в фітнес-центр, де працювала Катерина, Оля дізналася на рецепшині, що її подруга-зрадниця сьогодні – вихідна, чому зраділа страшенно, оскільки рішила сьогодні посвятити день тільки собі. Вона залишила свій мобільний дома, аби її ніхто не турбував. А натомість прихватила з собою свій старенький телефончик, номер котрого ніхто не знав. Максимум їй могли із нього зателефонувати якісь аферисти, вимагаючи негайної сплати неіснуючого боргу, бо в інакшому разі вони негайно би виїхали перелічити їй усі ребра!

Діставшись на таксі до спорткомплексу, котрий, на щастя, працював із восьмої ранку, Оля рушила у басейн. У таку ранню годину тут нікого взагалі не було із відвідувачів. Тому вона, насолоджуючись спокоєм і самотністю, проплавала, як русалка, більше години, допоки не помітила біля лавки двох кремезних чоловіків, котрі зиркали зацікавленими поглядами у її сторону, явно обговорюючи між собою, як краще до неї підкотити, аби вона їх не відшила. Тому Олічка рішила завершити водні процедури, і швиденько забратися звідси, поки чоловіки не почали свої залицяльницькі наступи. Проте, як тільки вона ступила ногою на першу сходинку комфортабельних східців, що дозволяли плавцям  із зручністю виходити з басейну, не напружуючи свої м’язи надмірними зусиллями – вилізанням на бортик, - Оля побачила перед собою протягнуту чоловічу руку.

-Вам допомогти, чарівна леді?! – галантно спитав один із чоловіків.

-Дякую, - холодно відповіла Оля, проте поклала свою долоньку у чоловічу руку.

-Нема за що. Такій красуні, як ви я готовий подавати руку кожного дня усе своє життя.

Оля лише одним коротким поглядом обдарувала настирливого залицяльника і він відразу зрозумів по виразу її очей, що краще до неї не чіплятися, тому він посторонився, аби дати їй можливість піти геть. Дівчина усією шкірою відчувала на собі пронизливі погляди чоловіків, котрі, - вона була упевнена на всі сто відсотків, - проводжали її голодними очима, пожираючи кожну частинку її тіла, особливо сідниці. Як на зло саме сьогодні вона забула взяти із собою більш закритий купальник, тому плавала у таких тонесеньких плавках, котрі були більше схожі на два шнурочка і листочок, що приховували лише її найінтимнішу жіночу частину тіла, проте зовсім не прикриваючи задню.