Частина 30

-Це я, це я, Катінька! – вигукнула радісно Катерина, спокусливо усміхаючись чоловікові, чим страшно здивувала своїх подруг.

-Ну, то цей танець спеціально для вас, панночко! – промуркотів Коля, почавши свій звабливий, приватний виступ.

Дівчата були шоковані, окрім Катерини, котра з відкритим ротом насолоджувалася виступом стриптизера. Оля, догадавшись у чому справа, все поривалася встати з місця і піти геть, проте її ноги приросли до підлоги так само, як очі приросли до чоловічого тіла, котре зваблювало своїми спокусливими рухами, через що усе її тіло відмовлялося слухати розум, котрий твердив, що це неправильно, що так не повинно бути, що вона не може так себе поводити. «Де ж твоя дівоча гордість? – твердив її внутрішній голос. – Ти повинна його ненавидіти! Він – козел, кобель, нахаба!» А серце її шепотіло: «Який він красунчик! З’їсти би його усього замість десерту! Облизати кожну частинку його спокусливого тіла. О, яка він - солодка спокуса! Він неперевершений Дамський Звабник!»

Коли «приват» був закінчений, то стриптизер під несамовиті крики і аплодисменти дівчат і жінок, утік із залу. Так саме утік! Тому що ще секунду і збуджені дикі самиці накинулися би на нього, вимагаючи від нього не тільки танцю, а й ще інтиму.

Почувши стукіт каблучків за своєю спиною, Коля не на жарт перелякався, рішивши, що все-таки якась дамочка не втрималася і побігла за ним по його гарячим слідам. Обернувшись, він побачив перед собою захекану Олю.

-Що тобі мало мого виступу і хочеш додаткової порції пестощів від мене, як було у минулий раз? – запитав грубо він.

-Мені твої пестощі настільки сподобалися, що мій мозок навідріз відмовився про них згадувати наступного ж ранку! – відповіла Оля вдало нахабі.

-А може хватить брехати, стверджуючи, що ти усе забула! – наступав Коля. – Мої пестощі неможливо забути, запам’ятай це собі гарненько на майбутнє, лялечко!

-Сам ти лялечка! А ти про себе великої думки!

-Звичайно! А як може бути інакше з таким тілом, як у мене! Я - Дамський Звабник! І цим усе сказано.

-По ходу мене ти мало звабив, якщо мій мозок рішив тебе забути, як страшний кошмар про, котрий навіть не варто згадувати.

 -Я зваблюю усіх, хто може хоч щось відчувати там між ногами. А у тебе там значить один холод! Таких, як ти мужики називають сніжними королевами. Зовні – краля писана, а в середині – льодишка!

-Хам! Кретин! – стала Оля колотити кулачками по твердим чоловічим біцепсам. Та груди у нього були ж настільки кам’яні, як і його закам’яніле серце. – Чортів бабник! Ненавиджу! Кобель! Козел і олень! Ненавиджу!

-Годі, годі істерити, дамочко! – намагався Коля заспокоїти дівчину, котра не на жарт розійшлася. Добре, що у неї пазурів не було, а то би подряпала йому його груди і лице, без котрих він не зможе заробляти гроші!

-Це ти спеціально приперся до нас, вітаючи мою подругу з днем народження, - стала Оля звинувачувати чоловіка у тому, у чому його запідозрила ще  з самого початку виступу. – Певне, тобі офіціант розпатякав, що ми святкуємо іменини Каті? І ти рішив наді мною відігратися. Приперся – виляти своїм задом переді мною?!

-Та не було ніякого день народження. Признайся! Це ти спеціально придумала, аби мене замовити, аби ще раз принизити. Показати, де моє місце!

-Що ти вигадуєш?! Не треба придумувати всілякі такі небилиці, аби виправдати свої підлі дії. Але запам’ятай твої чари на мене не діють! Чуєш?! Мене ніскілечки не зачепили твої звабницькі рухи!

-Я ж казав. Сніжна королева! Та щоб ти зволожилась між ногами – не хватить сотні таких, як я, спокусливих мачо!

Оля заклякла на місці від таких обурливих слів, не знаючи, де себе діти від сорому і образи. Сльози відразу накотилися проти її волі, проте вона все ще стримувала себе, аби не розплакатися перед цим нестерпним типом, аби не дати йому такого задоволення, як споглядання її сліз.

-Ольго Павлівно, він вас образив? – почула Оля голос позаду своєї спини.

Повернувшись, вона побачила перед собою лисого охоронця.

-Ви тільки скажіть мені, пані Олю, - став наполягати Ваня, хвилюючись за дівчину, котру обожнював, - і я його швидко на місце поставлю, змушу його вибачитися перед вами.

-Це ось в цю дамочку ти втюрився по самі вуха, Ванічка? – здивувався Коля, ставши сміятися. – Та ця лахудра не варта того, аби ти за неї поставав, друже.

-Не смій її ображати! – обурився Ваня на друга за те, що той у такій грубій формі розповів об’єкту його кохання про його щирі і такі чисті почуття до дівчини.
-А то що наб’єш мені морду, своєму другові, за якусь там профурсєтку?!

Розлючений Ваня дійсно ударив друга в носа, розквасивши йому його красиве лице.

-А ти знаєш, - продовжив Коля зловтішатися над почуттями товариша, витерши долонею кров, що стала сочитися із носа, - що вона переспала зі мною, будучи навіть не знайомою зі мною і не знаючи мого імені?! Ні?! То знай, що твій цнотливий ангел з крильцями давно уже таким не являється. Вона звичайнісінька елітна шльондра, котра бере від життя усе, чого їй тільки заманеться.

Оля далі слухати не стала, а побігла звідти геть. Сльози котилися по її обличчі градом, серце розривалося від несправедливих обвинувачень в її сторону. Їй ледве вдалося знайти вихід із тих коридорів-лабіринтів і добратися до столику, де все ще сиділи її подруги.

-Катю, це ти замовила цього кретина? – відразу ж запитала вона подругу.

-Так, Олю, - відповіла спокійно Катерина. – Це я.

-Як ти могла? – бушувала дівчина, втираючи сльози, котрі продовжували текти з її очей. - Знаючи моє ставлення до нього?!