Частина 27

VIP дами стояли мовчки, і тулилися одна до одної, як загнані овечки. Навіть їх Зюзя відчула, що перед нею стоїть не залякане і загнане зайченя, яким була дівчинка-консультант, а справжня розлючена, хижа левиця, готова накинутися на неї і на її хазяйку щосекунди.

-Як ти смієш, дурепо, до нас в такому тоні говорити! – спробувала одна із віпів показати Вероніці, хто тут хазяїн. – Ти знаєш чия я …

-Мене не цікавить чия ти підстилка і кому ти відсмоктуєш по будням і по святам, аби відпрацювати за весь свій вкачаний силікон у твоє віпівське тіло!

-Що ти собі дозволяєш, нахабо? Ти знаєш, хто я?!

-Знаю, - спокійно відповіла Вероніка. – Лярва, болотна кікімора! Правильніше сказати – світська кікімора і лярва.

-Та я на тебе натравлю…

-Кого?! – Вероніка поставила руки по боках у наступальній позі. – Може, цього щура?! – натякнувши на собачку.

-Це не щур! – пискнула дамочка з песиком, котрий також гавкнув в знак вираження незгоди із словами Вероніки. – Це елітна порода кокер…

-Знаю, знаю, така ж елітна сучка, як ти! – швидко зметикувала Вероніка.

Дамочка настільки широко відкрила свій рот, що туди запросто могла би поміститися її волохата Зюзя.

-То я вам пораджу, ви, елітні «ес-у-ча-ка-и», забратись подальше звідси і якомога швидше! І більше ніколи не переступати поріг цього клоповника!

На завершення Вероніка стала голосно кашляти на їх Зюзю.

-Діночка, вона заразила мою Зюзіньку якоюсь невиліковною заразою! – стала бідкатися над собачкою її хазяйка. – Тепер вона точно помре.

-Не верзи дурниці, Лєно, - сіпнула її подружка. – Хватить нюні розпускати. Краще давай звідси забиратися, поки нас самих тут не заразили смертельним і невиліковним сказом.

-О, я ще та скажена сучка! – стала їх лякати Вероніка, відпихаючи віпівських клієнток до виходу. – У моєму роті стільки хвороботворних бактерій, що ними можу заразити не тільки вас і вашу Зюзю, а і весь ваш світський бомонд!

І дамочки з вереском вилетіли із салону-бутіку.

-Браво, Нікуся!

-Молодчинка!

Дівчата стали їй аплодувати, тільки бідолашна дівчинка продовжувала горбитися над розкиданим мотлохом, котрий вона, певне, до завтра не встигне зібрати. Проте, троє подруг швиденько допомогли позбирати і порозвішувати на свої місця дорогі речі. Потім вони, закривши двері магазину на ключ, повсідалися на диванчики виключно для віпівської клієнтури, тому що працівникам категорично заборонялося сідати на «королівський трон», котрий був  тільки для дуп вищих чинів або сідниць обраних цього світу, а не для задниць простого люду.

-Не плач, сонечко!

-Вони не варті твоїх сліз.

-Ці лярви за ще своє получать, ось побачиш! Боженька на небі усе бачить! Повір мені.

-Треба відкрити негайно магазин, - зірвалася зі свого місця дівчинка. - Не можна його закривати, а то якщо, не дай Боже, припреться власниця бутіку, то мені кирдик буде повний!

-Ну, тоді ми трішки пообслуговуємо твоїх ві-ай-пі клієнтів, поки ти прийдеш до тями. Гаразд?

Дівчина неохоче проте погодилася із дівчатами, котрі по черзі обслуговували віпів впродовж години. А в перериві вони втішали бідолашну скривджену дівчину.

-Якщо тобі стане легше від тієї думки, що кожну  з нас сьогодні облили помиями з голови до ніг, то я тобі скажу, що так воно і було. Так-так! – стала жалітися Вероніка.

-Мене от один козел останньою шльондрою обізвав! – призналася Оля, киваючи головою.

-І мене також один олень облив гамном так, що я ще до сих пір не можу відмитись! – продовжила Вероніка. – До речі її старий, - вказавши головою на Олю, котра цьому не дуже зраділа тому, що її батька обізвали оленем, проте змовчала, бо розуміла, що це все потрібно, аби втішити бідолашну дівчину, котрій так наплювали і нагадили в душу, що вона ще не скоро оговтається і відмиється від усього цього елітного лайна. - Ще той, тобі скажу, тиран!

-І мене також сьогодні образили, - останньою підтримала дівчат Дарина. – Сказали….Сказали, - стала вона згадувати, хто її образив. Проте, не згадавши нічого потрібного, звернулася  до подруг, аби ті їй допомогли хоч щось вигадати.  -  Хто ж мене образив сьогодні, дівчата?

-Тебе Бог обділив мізками,  подруго, - заявила Вероніка.

-Її ці лахудри дві, що на тебе так напосілися, обізвали… - намагалася Оля щось придумати.

-Контингентом всяким обізвали, - догадалася Вероніка. – А ти знаєш, як це образливо для такої, як Даша?! Такої, як Даша…- стукнувши Дарину ліктем у бік, щоб та накінець ввімкнула свій мозок і ввімкнулася у розмову.

-О це так образливо! – все-таки догадалася Дарина і підіграла подрузі. – Так образливо!

-Вона цілу ніч буде плакати в подушку, сльози гіркі проливати через цих лахудр віпівських. Правда, Дашуню?

-Так-так, Нікусінько, чистісінька правда.

Коли Таня, - так звали бідолашну дівчину, котру жорстоко образили віпівські дамочки, - частково оговталася від нанесеної їй психічної травми так, що хоч могла трішки говорити і рухатися, то допомогла дівчатам вибрати те, за чим вони, власне кажучи, сюди так вдало зайшли. Вони скупилися у цьому бутіку на таку кругленьку суму, що Танюша аж з радості забула, що ті елітні фіфи їй наговорили. Попрощавшись з дівчиною, подруги покинули бутік.

-А все-таки які ми молодці з вами! Еге ж!

-Таку добру справу зробили!

-Поставили на місце двох наглих, зарозумілих квочок!

-І Зюзю, - добавила Дарина.