Частина 23

- Це він тебе довів до такого стану? – останнє запитання Даша задала дуже ніжним, співчутливим тоном, від котрого на очах у Олі знову з’явилися сльози.

Вона розридалася прямо перед подругою, забувши навіть те, що знаходилася серед дороги.  Її руки стали труситися, перед очима усе поплило від сліз, і видимість катастрофічно стала погіршуватися з кожною пролитою сльозою. Руки самі відпустили кермо, не в силах його тримати. Даша моментально зреагувала, натиснувши ногою на гальма замість подруги, котра перебувала в істериці. Правда, цим добряче віддавивши останній пальці ніг. Оскільки та вела машину босяком, тому що у десяти сантиметрових шпильках неможливо було натискати на тормоз і газ.

-Фу, пронесло! Ледве не врізались в машину копів, - повідомила Даша. – Представ, щоби вони з нами зробили, як би ти вписалася файно у їхній зад! А ні, не пронесло! Онде зупинилися і один виходить з машини. Все нам гаплик, Олько!

Тільки глянувши на подругу, вона зрозуміла, чому та їй не відповідала.

-Доста ревіти, Олічко! Нас зараз заметуть копи!

Та слова подруги ніяк не вплинули на дівчину, котра продовжувала ревіти, не помічаючи навколо себе нічого. Навіть коли у вікно постукав поліціант, вона ніяк не зреагувала на цей факт.

-Доброго дня, шановний офіцере! – лагідно і улесливо привіталася Даша, коли опустила вікно, усміхаючись такою чарівною посмішкою, від котрої танули усі чоловіки. Ото ж бо, що чоловіки! Тільки дівчина не розрахувала, що поліціанти бувають не тільки чоловічої статі, а й жіночої. Тому у цьому випадку її чарівна усмішка їй ніяк не пригодилася!

-Доброго! – буркнула сердито жінка у поліцейській уніформі. – Чого права порушуємо, красуні? – спитала вона уже більш лагідніше.

-Та ні, ми не порушуємо, пані офіцерко, - жалібним голосочком ляпнула Даша перше, що прийшло їй у голову.

-Офіцерко! – повторила жінка-коп слова дівчини, розсміявшись. – Мене ще ніхто так не називав!

А тоді згадавши, що вона на службі і що новим українським поліціантам не личить ось так вишкірятися на робочому місці, що вона цим ганьбить чесне ім’я усіх офіцерів її неньки-України, - вона зробила серйозний вигляд і спитала знову грізним голосом:

-Ваші документи, панянки.

Та побачивши Олю, котра все ще билася в істериці, проливаючи гіркі сльози, жінка-поліціант пом’якшилась одразу.

-Чого ревем, добродійко? – спитала вона Олю, котра і не збиралася тій відповідати, тому що нічого і нікого не помічала навколо себе, продовжуючи гірко плакати.

-Та один кобель розбив їй серце, а другий тупо зрадив при першій ліпшій нагоді, - почала Даша пояснювати причини істерики своєї подруги замість неї. – От вона і зірвалася, пані офіцерко!

-Схоже на те, що в такому стані вона уже не зможе сьогодні кермувати, - зробила свої висновки поліціантка. – Ти можеш за кермо сісти? – спитала вона у Даші.

-Я звісно можу сісти за кермо, - почала подруга власниці авто. – Проте з таким водієм, як я ця тачка далеко не поїде.

-Ясно, що тут глухий кут! – заключила працівниця поліції. – Ніде не їдьте. Я зараз буду, - повідомила вона і направилася до свого колеги.

-Звичайно. Куди ж ми поїдемо? Коли за кермом – істеричка, у котрої руки трусяться, як в алкаша, а другий пасажир навіть велосипед водити не вміє!

-Що там, Свєто, таке? – почула Даша голос напарника дамочки-поліцая.

-Та якась дура реве за кермом! – відповіла та. – Треба її відвезти додому, а то вона зовсім неадекватна.

-Може п’яна якась чи обкурена?

-Та ні. Чому ви, всі мужики, думаєте, якщо дівчина неадекватно себе поводить, то уже зразу буха або обчмирена? Просто бідолашку кинув якийсь один із твоєї єпархії чоловічої статі! Всі ви мужики – козли! – заключила вона. – А тепер розвертайся і рухайся слідом за он тією автівкою! Я відвезу дівчину додому. Жалко викликати евакуатор до такої лялечки. Ще не дай боже, подряпає її! Та власниця машини затягає службу по судах, а тих неборак ще й закриють до чортової матері! Я думаю, вони відмовляться брати її на буксир, як тільки приїдуть і побачать марку машини.

-А давай я краще поведу цю лялечку, а ти їжджай за нами, - сказав поліціант, побачивши накінець-то через бокове дзеркало, що то була за машина.

Він швиденько виліз із поліцейського джипа і роззявив рота, розглядаючи шикарне авто, котрого на власні очі ще ніколи не бачив, тільки по телику або в ютубі. Глянувши одним оком на напарницю, він чимдуж чкурнув до машини порушниці. Правда, та не відставала, намагаючись його випередити. Проте, де там! У двометрового чоловіка відповідно і ного двометрові, а значить – він бігає вдвічі швидше за свою напарницю, котра ледве доходила йому до грудей.

-Я виграв! – повідомив радісно чоловік, зустрічаючи свою колегу щасливою посмішкою до самісіньких вух. – Мені вести правопорушницю додому.

На диво, його колега погодилася відразу, не стала з ним сперечатися, і допомігши Олі пересісти на заднє сидіння, поліціант на превелику радість Даші усівся на сидіння водія.

-Не думала, що у нової поліції такі працівники працюють! – стала відразу залицятися дівчина до чоловіка, котрий був подібний на Олега Винника тільки без волосся, наголо побритий. – Я тепер буду частіше порушувати права на дорозі! – усміхнулася Даша так солодко, що поліцейський навіть забув, де знаходилось кермо, намацуючи його руками, оскільки очі поліціанта були зайняті більш приємною справою – спогляданням неземної краси у образі ефектної блондинки.

Якимось дивом дівчата дісталися до будинку Олі неушкодженими, навіть дорога тачка Невської залишилася без жодної подряпини. Даша випросивши номер телефона звабливого поліціанта, попрощалася з працівниками поліції, гарненько подякувавши їм. Особливо тепла подяка дісталася звичайно поліціантові, котрого Даша поцілувала у щоку на прощання. Сівши у машину, копи забралися геть, залишивши дівчат біля під’їзду. Хоча і Оля уже не плакала, проте все ще погано реагувала на слова подруги. Даша змушена була вести подругу до її квартири, тримаючи ту за руку.