Частина 21

Вони стояли двоє серед кухні, дивлячись один одному прямо у очі. Коля був такий розлючений, що готовий був виштовхати ось цю небажану гостю своїми ж руками. І Оля була така сердита на чоловіка, що хотіла йому надавати штовханів і ляпасів, аби привести його до тями.

-Досить сваритися! – почули вони дитячий крик.

Тому Коля і Оля відразу ж повернулися на голос дівчинки. Вона стояла біля стола, тримаючи у руках маленьку баночку.

-Ще дорослі називаються, - продовжила Зоя відчитувати батька і гостю. – Бачите до чого довели бабусю, - при цих словах вона повернулася до жінки, котра трималася за серце і важко дихала, ковтаючи ротом повітря.

-Бабусю, - кинувся Коля до старої жінки, упавши біля неї на коліна. – Пробач. Я не хотів.

-Ось випий, бабусю, - попросила дівчинка жінку, простягаючи тій ложечку із прозорою рідиною у ній. – Твій корвалол.

Ліда Михайлівна слухняно відкрила рота і дозволила внучці піднести ложечку до рота.

-Я знаю, що воно бридке, - сказала серйозним тоном Зоя, коли побачила, як жінка скривилася від гидких на смак ліків. – Але воно корисне. Твоє серце буде від нього здоровим. Так каже татко.

Коля і Оля мовчали, спостерігаючи за вправними діями дівчинки, ніби  вона була вправною і досвідченою медсестрою з досвідом роботи у кілька років. Коли старій жінці стало легше завдяки гірким краплям, то Коля допоміг бабусі прилягти на ліжку у спальній кімнаті. Залишивши Зою доглядати за хворою, він сам вийшов до гості, котра все ще стояла у коридорі, не рішаючись піти без прощання.

-Ти все ще тут? – сердито спитав її Коля, пронизуючи дівчину ненависним поглядом, від котрого Олі стало страшно і ноги стали труситися. – Чекаєш продовження сльозливої історії?!

Схопивши її за руку, немов клешнями, він витяг її в коридор. Проте побачивши на яких каблучищах прийшла гостя, він трохи м’якше сказав:

-Сама підеш чи тобі подати руку, ваша величність?

Від такої жорстокої насмішки Оля з гордо піднятою головою стала спускатися крутими сходами. Ноги постійно підкошувалися через незручне взуття і злий погляд чоловіка, котрий вона відчувала спиною, тому навіть кілька разів вона ледь не скотилася бомбочкою вниз. Але утримувалася кожний раз за поручень.

-Чекаєш, що я скочуся бомбочкою вниз?! – все-таки раз не витримала Оля і висказала нахабі усе, що думала про нього. - Аби тобі було потім над чим сміятися з твоїми дружками-стриптизерами у клубі! Не діждешся ти такого видовища! 

 Такі думки дали їй сили і вона, зібравши себе до купи, продовжила спускатися вниз, з гордою поставою, ніби сама королева Англії.

-Авжеж ми у клубі між перервами з пацанами обговорюємо своїх багатих і капризних клієнток! – кинув Коля дівчині у спину. – Хизуємося один перед одним, хто більше паперових купюр зібрав у своїх робочих трусах!  Або від чиїх виступів жіночі трусики були більш мокрими через отримане ними задоволення!

Почуте настільки шокувало Олю, що вона не могла нічого вимовити нахабі, поки аж не спустилася на перший поверх. Вилетівши із під’їзду, як ошпарена, вона зупинилася, щоб віддихатися і привести до ладу свої розгублені думки. Коли дівчина почула, як закрилися двері за чоловіком, вона повернулася і її очі уперлися у його накачану, стальну, тверду грудь. «У нього не тільки м’язи тверді, - подумала вона. – А й також серце – тверде, холодне і кам’яне!»

Піднявши голову догори, аби бачити його наглі і жорстокі очі, - а було зробити це не дуже просто, оскільки навіть на каблуках їй було важко до них дотягнутися, - вона побачила, що він з неї сміється, зловтішається над її стражданнями.

-Мені єдине шкода, що ти собі не устиг купити більш пристойну квартиру за ті гроші, що ти у мене вкрав. А продовжуєш жити у такому бомжарнику! Ще й змушуєш жити у таких умовах власну доньку і бабусю!

Що більше розсердило його - слово «украв», «бомжарник» чи «змушуєш жити у таких умовах доньку»? Він з упевненістю не міг відразу собі відповісти. Швидше всього усі разом!

-Ти ж сама дала мені той клятий чек! – крикнув він дівчині таким насмішливим і брутальним тоном, аби сильніше її уколоти, зробити їй боляче, щоб вона відчула хоча б маленьку частинку того болю, який відчував він. - А потім так нагло забрала гроші назад при тому ще й звинувативши мене у крадіжці на очах моєї бабусі і донечки!

Оля завмерла на місці, роззявив свого симпатичного ротика, і звузив очі від здивування. Між бровами залягла тоненька зморшка. Вона була не те що шокована почутим, вона була розбита вщент  жорстокою правдою. «От тобі відповідь на твоє перше питання, - пронеслося у її голові, -котре ти хотіла йому поставити!»

-Ти що не пам’ятаєш власні слова, котрі мені сказала тієї ночі? – здивована спитав Коля.

Вона мовчала, переварюючи отриману щойно інформацію.

-Не пам’ятаєш того, що тоді сталося?

Вона похитала головою.

-Я саме за цим прийшла аби спитати чи між нами щось було тієї ночі, - нарешті призналася Оля. - Розумієш я прокинулася вранці зовсім голою, одяг весь був розкиданий по квартирі. Усе виглядало так, ніби я…

-Трахалась цілу ніч! – жорстоко закінчив її думку Коля.

-Провела з кимось ніч, - переправила вона його образливі слова. - Так звучить лагідніше.

-Провела ти з кимось ніч чи трахалась  – це суті справи не міняє! – продовжував він її ображати посеред вулиці.

На очах тих же бабок, повз яких вона проходила годину тому назад, і котрі на неї так дивилися, як на останню пропащу дівку. А тепер його слова підтвердили їх догадки. Вони не помилилися у своїх перших враженнях, оглянувши її з голови до ніг своїми прискіпливими і осуджуючими поглядами. -Охуїти! – крикнув їй Коля так, ніби хотів плюнути їй між очі, проте стримався. - Ти трахалась з кимось цілу ніч і навіть не пам’ятаєш з ким?! Ото ти лярва! Так напитися аби нічого не пам’ятати! Все-таки тоді шість років тому я правильно склав про тебе думку.