Частина 15

      Серце Олечки стискалося від різкого болю. Очі були повні сліз, коли вона згадала все, що трапилася колись давним-давно одного теплого літнього вечора, коли вона, як наївна дурочка, яка повірила в казку, віддалася в руки чарівного рятувальника. Вона віддала йому себе всю, все своє тепло і навіть невинність, а натомість отримала нічого, тільки жорстокі слова наостанок. Їй було зараз так боляче, що хотілося вити від цього. Але Оля взяла себе в руки, заспокоїла своє ниюче серце, і наказала собі все забути і не згадувати. Вона пригальмувала біля супермаркету, вирішивши купити трохи засобу від сердечного болю. Воно повинно було повністю заглушити голоси минулого, які намагались вирватися назовні і поглинути її цілком і повністю, при цьому з такою легкістю знищити високі мури забуття, які вона збудувала багато років тому, щоб повністю стерти всі свої згадки про цього Дамського Звабника, як він себе зараз величає.

       Дівчина, купивши чотири пляшки мартіні, сіла назад в машину і швидко добралася до бажаного місця призначення. Побачивши її на порозі, дівчата страшно здивувалися. Напевно, вважали, що вона десь проливає сльози  за втраченою невинністю в обіймах пляшки коньяку.

        - А ми не очікували тебе побачити, подруго, - зустріла Дарина Олю, відкривши їй двері квартири, де вони вже більше години приємно проводили час в дружній атмосфері, як раз обговорюючи її та Дамського Звабника.

        Даша трохи засмутилася, тому що її вторгнення перервало розмову на самому цікавому місці. Дівчата тільки збиралися розповісти їй найголовніше і найцікавіше, але прихід Олі все зіпсував. Проте Дарина була оптимісткою і тому вирішила, що так навіть на краще. Вона змусить саму Олю проговоритися і розповісти все те, що її так цікавило.

        - Думали, що я десь бухаю наодинці з пляшкою? - запитала Оля подруг, відштовхуючи Дарину зі свого шляху і вриваючись в квартиру. - А я ось тутечки намалювалася! Не чекали мене подружки-лохушки! Як класно звучить! Подружки-лохушки! Лохушки-подружки! Ось, на - тримай! - зажадала Оля в Каті, тицяючи їй куплений «засіб від болю». - Чотири пляшки мартіні принесла, ваша добра подружка-лохушка! По одній для кожної з моїх улюблених дівчаток.

        - Але тут тільки три, - порахувала Катя кількість тари. - Де четверта-то? Невже розбила по дорозі?

        - Ні-і , - відповіла Оля, ікнувши. - Не вгадала. Спробуй ще раз.

         - Роздала на потреби суспільства анонімних алкоголіків? - підключилася до дискусії Вероніка.

         - Та ні. Ще якісь догадки?

        - Бомжу віддала, - запропонувала свою версію Вероніка. - Пошкодувала бідолаху. Думаєш і у нього після цього дорогого пійла амнезія станеться, як і у тебе. І він забуде на час, що живе на вулиці. І стане великою людиною. Кине вулицю і піде працювати. І виб'ється в люди. Ти прямо свята матір Тереза . 

        - Не вірно, о, всезнаюча Ніко! - Оля низько ухилилася перед подругою в жартівливому реверансі. - Ще будуть варіанти?

        - Напевно, в магазині забула, - ще раз спробувала Катя.

        - Ну що з вами! Адже це так просто. Здаєтесь?

        - Так! - одноголосно вигукнули подруги, втомившись від цієї безглуздої балаканини.

       - Випила по дорозі сюди, - на одному диханні відповіла радісно Оля, розглядаючи уважно обличчя дівчат, щоб не пропустити їх реакцію.

       - Ого!

       - Що всю?

       - Ага! - кивнула Оля головою, ікнув.

        Подруги подивилися одна на одну.

        - Що так хреново тобі , що хочеш прям все своє життя відразу забути? - підсумувала Вероніка.

      - Ні, тільки тридцять хвилин, за які я встигла загубити свою невинність, зробивши цим найжахливішу помилку в своєму житті і яка зараз знову увірвалася в моє життя.

       - А можна більш детально з цього місця, будь ласка, - попросила Дарина, вирішивши, що зараз якраз час, щоб розпитати подругу про те, що її так цікавить. - А то Ніка і Катька не встигли мені в подробицях описати ваше солодке побачення з тим Дамським Звабником тоді в Ялті шість років тому. Ти якраз завадила. Так що я чекаю подруго докладного звіту від тебе особисто.

         - Не вийде Дашенька, - відмовилася Оля, не бажаючи згадувати ті жахливі події свого минулого, - по ходу амнезія мене все-таки наздогнала.

       - Дівчата, що ми все про сумне та про сумне! - спробувала Катя розвеселити спохмурнілу компанію. - У нас же є три пляшки мартіні. Давайте гуляти!

        - Тільки, Ольці, більше не давайте мартіні, а то вона так і власного батька забуде, - попросила Вероніка. - А Павло Федорович повертається завтра. Уявляєте, що він з нами зробить в такому випадку, якщо таке не дай Бог з його донькою коханою трапитися. Адже він відразу на нас подумає. І будуть нам кранти! Особливо мені. Адже, він мене ненавидить. Постійно говорить, що я погано впливаю на його милу донечку. А якщо він побачить Ольку в п'яному стані, то відразу вирішить, що це я її напоїла.

       - Дивно звичайно якщо людина після стаканчика мартіні геть забуває події декількох годин його життя, - стала роздумувати Катя. - А з іншого боку це ж круто!