Частина 14

         Подруги швидко спустилися вниз і сіли в машину. Вони хвилини дві голосно дихали, намагаючись привести дихання в норму.

          - Заводь мотор! - наказала Катерина Олі. - Треба звідси чухати! Не дай Бог він ще передумає і пуститися за нами навздогін.

           - Так, так, Катька - права, - підтримала її Дарина.

         - Жми на газ, - додала Вероніка. - Треба звідси робити ноги! Пізніше поговоримо про все побачене і те, що трапилося.

          Невська завела машину і поїхала з темної вулиці ближче до центрального проспекту.

          - Ця дівчинка - його дочка? - запитала Дарина у всіх.

          - Що у бідолашки з лицем? - додала Вероніка.

          - Схоже на опік, - припустила Катерина. - Така маленька, а така вже нещасна! Треба ж, щоб над нею так вже доля познущалася!

          - Що ти, Ольга, мовчиш?  - спитала у неї Вероніка.

          - Вона не нещасна, вона найщасливіша дівчинка в світі, - відповіла дівчина, пригальмувавши на узбіччі. - Мати такого батька, якого має вона - так про це можна тільки мріяти!

          - Ти чого, Олька, з дуба впала?! - здивувалася Катерина. - Він вкрав у тебе гроші! А ти його ще розхвалюєш тут мені!

          - Він вкрав ці гроші для дитини, - продовжила Оля. - На операцію.

          - Що?! - вигукнули одночасно подруги.

          - Звідки ти це взяла? - запитала Катерина.

          - Хто тобі це сказав? - додала Дарина.

          - Мені про це розповіли його очі, - відповіла Оля голосом повним гіркоти і каяття.

          Невська зупинилася біля будинку Катерини. Подруги навіть цього відразу не помітили. Вони міркували над почутим.

           - Цей чоловік і той хлопець з пляжу, рятувальник - одне і те ж обличчя! - додала Оля.

            Подруги замовкли, не вірячи своїм вухам.

            - Виходьте, - попросила Оля. - Я хочу побути одна наодинці з собою.

         Дівчата вийшли з машини мовчки. Невська швиденько помчала в невідомому напрямку. Її думки плуталися, серце гулко билося, очі застеляла печаль. Олю охопило почуття самотності, нерозділена любов вирвалася назовні і повністю охопила її. Чомусь з'явилася злість на всіх і все в цьому світі брехні та несправедливості. Каяття, як удар по голові, привів її до тями, до  реальності. «Треба було тоді зробити по-іншому, - твердила вона собі. - Тоді зараз було б все інакше».

***

        - Дівчата, розкажіть мені, нарешті, хто такий цей рятувальник? - зажадала Дарина, коли подруги увійшли в квартиру Катерини. - Адже коли це сталося, я ще з вами не була знайома.

         - Зараз ми тобі все розповімо, - відповіла спокійно Катерина. - Тільки давай я спочатку зроблю нам кави, а то розповідь буде довга.

         - Добре, - погодилася Дарина. - Тільки мені без цукру. Ти знаєш.

         - Звичайно, я все пам'ятаю. У мене відмінна пам'ять.

         - А мені шість ложечок і вершків побільше, - сказала Вероніка.

         Катерина пішла на кухню і включила чайник. Поки грілася вода, вона приготувала чашки, насипавши туди кави, цукру і вершків. Почувши свист чайника, вона взяла його і налила води в кожну чашку. Поставивши їх на піднос, Катерина попрямувала до подруг.

          - А ось і кава! - сказала вона, увійшовши до зали, де сиділи на м'якому, шкіряному дивані дівчата.

          - Ну, давайте, розповідайте швидше! - зажадала Дарина. - Я зараз не винесу невідомості!

          - Розбирайте чашки, - попросила Катерина, поставивши тацю на столик перед диваном. - Ось ця справа без цукру, - звернулася вона до Дар'ї.

        Розібравши гарячі напої, дівчата затишно розмістилися на дивані.

        - Сталося це в самий розпал літнього сезону, - почала Вероніка. - Ми тоді відпочивали в Ялті. Моя сім'я, родина Катьки і, звичайно, Олька, і її батько.

        Катерина, Вероніка і Оля були подругами ще з дитинства, тому що їх матері колись вчилися в одному класі. З тих пір батьки дівчаток були нерозлучні, поки одна трагедія не забрала життя Оліної мами. Та померла під час пологів, давши життя дівчинці, але втративши своє власне. Батько Олі, Павло Федорович, дуже любив покійну дружину, тому її смерть його страшно вразила. Він замість того, щоб піклуватися про новонароджену дівчинку, пішов в роботу з головою. Тому за малятком стали наглядати матері Вероніки і Катерини, Анастасія та Марина. У них самих в той час були вже майже однорічні дітлахи. Тому складнощів у них це не викликало, навпаки жінки раділи можливості виховувати дочку їх покійної подруги. Хоча Олечка тоді втратила свою рідну матір, але як подарунок з небес у неї з'явилася інша мама. Та не одна, а цілих дві люблячі матінки, які як квочки взяли під своє крило чужу дитину, обігріли і нагодували, нещасну дитину. У прямому сенсі цього слова. Мати Вероніки, Марина, в той час годувала ще грудним молоком семимісячну Ніку. Цієї цілющої материнської рідини у жінки було так багато, що вона з радістю стала годувати своїми грудьми і новонароджену Олечку. Тому дівчинка звикла називати Марину своєї годувальницею, а Ніку - молочною сестрою.